наявність під землею ґрунтових вод, вона пальцями вмить визначала ледве помітні місця на тілі, що управляють функціями організму. Цього ніхто її не навчав. Вона такою вродилася.

Закінчивши тренування і масаж, Аомаме й стара пані удвох сідали пити чай і розмовляли про се, про те. Тамару завжди приносив чайне начиння на срібній таці. Оскільки впродовж першого місяця Тамару при Аомаме не проронив ні слова, то їй довелося запитати господиню, чи він часом не німий.

Одного разу господиня поцікавилася, чи колинебудь для власного захисту Аомаме на практиці випробовувала техніку ударів ногою у пах.

– Тільки одного разу, – відповіла вона.

– Успішно? – спитала господиня.

– Ефект був, – обережно й коротко відповіла Аомаме.

– До нашого Тамару цю техніку можна застосувати?

Аомаме хитнула головою.

– Боюсь, що нічого не вийшло б. Тамарусан обізнаний з такими речами. Якщо така людина розгадає намір, то нічого не вдасться зробити. Ця техніка годиться лише для самозахисту від профана, невтаємниченого в техніку бою.

– Інакше кажучи, ви не вважаєте Тамару «профаном»?

Добираючи слова, Аомаме відповіла:

– Мабуть, що так. Він відрізняється від пересічних людей.

Господиня додала до чаю вершків і повільно перемішала їх ложечкою.

– Того разу вашим супротивником був профан? Великий?

Аомаме кивнула, але нічого не сказала. Він і справді був високої статури й начебто сильний. Але через свою самовпевненість перед жінкою втратив пильність. Бо ніколи не зазнавав удару в пах від неї й навіть не сподівався, що з ним може таке статися.

– Ви, мабуть, його поранили? – запитала господиня.

– Ні, не поранила. Якийсь час він тільки відчував страшний біль.

На хвилину стара жінка замовкла. Потім спитала:

– А ви досі не нападали на чоловіка, щоб не просто завдати йому болю, а поранити?

– Нападала, – відповіла Аомаме. Вона не вміла брехати.

– Можете розповісти про цей випадок?

Аомаме легенько хитнула головою.

– Вибачте, але про нього нелегко розповідати.

– Гаразд. Мабуть, і справді важко. Я вас до цього не змушую, – сказала господиня.