– Не дуже смачний, – сказала вона. – На основі джину?

– Джин з лимонним соком і содовою.

– Справді годі назвати це великим винаходом. Але смак непоганий.

– От і добре.

– Так значить, яка в мене робота? Трохи важке питання. Чесно кажучи, ви, може, не повірите.

– Ну, то я почну із себе, – сказала Аомаме. – Я – інструкторка спортивного клубу. Викладаю головно бойове мистецтво. І, крім того, роблю стретчинґ.

– Бойове мистецтво? – здивувалася жінка. – Як Брюс Лі?

– Щось у цьому роді.

– Сильні?

– Так собі.

Жінка привітно всміхнулась і піднесла склянку, ніби для тосту.

– Ну, то в критичний момент, може, станемо непереможною командою? Бо я вже давно тренуюся з айкідо. Правду кажучи, я – поліціант.

– Поліціант, – повторила Аомаме. Трохи роззявивши рот, більше нічого не могла сказати.

– Працюю у столичному управлінні поліції. Не схоже на це? – сказала жінка.

– Звичайно, – погодилася Аомаме.

– Але це чиста правда. Серйозно. Мене звати Аюмі.

– А мене – Аомаме.

– Аомаме… Це справжнє ім'я?

Аомаме поважно кивнула.

– Коли я чую слово «поліціант», то уявляю собі його в уніформі, з пістолетом, у патрульній машині, що проїжджає вулицями. Правильно?

– Я стала поліціантом, бо саме так хотіла робити, але мені не дали, – сказала Аюмі. Взяла з повної чаші кренделик, посипаний сіллю, й почала його гризти. – Тепер мій головний обов'язок полягає в тому, щоб у сміховинній уніформі роз'їжджати на патрульній мініавтомашині й контролювати порушення правил паркування. Звісно, пістолета мені не дають. Бо нема потреби погрожувати пострілом громадянину, який поставив свою «ТойотуКороллу» перед пожежним гідрантом. Я досить успішно пройшла тренування зі стрільби, але цього ніхто не помітить. Бо я – лише жінка, що кожного дня крейдою на кінці поліцейського кийка пишу на асфальті час і номер.

– А з пістолета «Beretta» ви стріляли?

– Так. Бо тепер усі звикли до нього. Але для мене він трохи заважкий. Бо якщо його зарядити повністю, то заважить майже кілограм.