Фукаері кивком підтвердила це як щось само собою зрозуміле.
Тенґо з усіх сил напружував мозок.
– Коротко кажучи, ти розповідала, а Адзамі записувала. Так?
– Друкувала на машинці, – сказала Фукаері.
Прикусивши губу, Тенґо упорядковував у голові кілька виявлених зараз фактів. Потім сказав:
– Так це Адзамі подала на журнальну премію те, що надрукувала? Можливо, потай від тебе й назву «Повітряна личинка» придумала?
Фукаері неоднозначно нахилила голову. В усякому разі, не заперечила. Загалом ніби так виходило.
– Адзамі – твоя подруга?
– Живемо разом.
– Вона – твоя молодша сестра?
Фукаері хитнула головою.
– Сенсеєва дочка.
– Сенсей… – промовив Тенґо. – І той сенсей живе разом з тобою?
Фукаері кивнула. Мовляв, навіщо зараз таке питати.
– Напевне, з тим сенсеєм я зараз їду зустрічатися, чи не так?
Фукаері повернулася обличчям до Тенґо і хвилину дивилася на нього так, ніби спостерігала, як десь далеко пливе хмарина. Або думала, як командувати забудькуватим псом. А тоді кивнула.
– Ми їдемо на зустріч до сенсея, – сказала вона безвиразним голосом.
На цьому розмова тимчасово закінчилася. Тенґо й Фукаері знову замовкли й, сидячи поряд, поглядали за вікно вагона. На рівній, плескатій землі безперервно тяглися ряди безликих будівель. Численні телевізійні антени, немов комашині щупальці, стирчали в небі. Цікаво, чи тутешні люди справно платять корпорації «NHK»? У неділю Тенґо з будьякого приводу думав про це. Не хотів, але доводилося.
Сьогодні, цього погідного квітневого ранку, з'ясувалося кілька не дуже приємних фактів. Поперше, Фукаері сама не писала «Повітряної личинки». Якщо вірити її словам (а не вірити поки що не було підстав), вона розповідала, а інша дівчина записувала. Таким самим способом – записом усного переказу – творилися «Кодзікі» та «Хейкемоноґатарі».20 Хоча цей факт трохи зменшив почуття вини Тенґо за втручання в текст «Повітряної личинки», але загалом тільки ускладнив, і то досить суттєво, становище.
У Фукаері дислексія – не може нормально читати книжки. Тенґо зібрав докупи свої знання про неї. За програмою університетського курсу з педагогіки він прослухав лекцію про таке порушення процесу читання. У принципі, дислексія не позбавляє людину вміння читати й писати. На її інтелектуальний рівень не впливає. Однак читання забирає багато часу. Короткий уривок тексту людина прочитує без перешкод, а от переробити велику кількість інформації, що міститься в довгому тексті, не здатна. Ієрогліфи та їхній зміст в її голові як слід не в'яжуться одне з одним. Дислексія – досить поширене захворювання. Причина його виникнення ще досі повністю не з'ясована. Однак нічого дивного, якщо в шкільному класі знайдеться одиндва учні, які від неї потерпають. Була вона в Ейнштейна, Едісона й Чарлза Мінґаса.21
Тенґо не знав, чи люди з дислексією відчувають такі ж труднощі з писанням, як і з читанням. Але, видно, у випадку Фукаері це мало місце. Писання їй давалося так само важко, як і читання.
«Цікаво, що сказав би Комацу, якби про це знав?». Тенґо мимоволі зітхнув. Ця сімнадцятирічна дівчина має вроджену дислексію – невпевнено читає і пише довгий текст. І під час розмови (якщо не робить цього навмисне) загалом за одним разом вимовляє тільки одне речення. Тож зробити її, нехай навіть формально, професійною письменницею – абсурд. Навіть якби Тенґо вправно переробив «Повітряну личинку» і цей твір отримав би премію, вийшов би у світ і дістав би схвальну оцінку, не можна було б і далі дурити читацьку громадськість. Навіть якщо спочатку все піде гладко, згодом люди, напевне, задумаються – мовляв, щось тут не те. Якщо тоді правда вилізе на поверхню, то всі вони, як один, замішані в цьому ділі, зазнають краху. Обірветься і кар'єра Тенґо як письменника, котра ще як
