– Іншими словами… – Наче навпомацки, Тенґо шукав слів. – Це в тебе з дитинства?
Фукаері кивнула.
– А це означає, що ти досі майже не читала художніх творів.
– Сама, – сказала дівчина.
«От чим пояснюється те, що при написанні свого твору вона не зазнала впливу жодного письменника. Чудове логічне пояснення», – майнуло в голові Тенґо.
– Сама не читала, – сказав він.
– Хтось читав, – сказала Фукаері.
– Уголос читали тобі батько або мати?
На це дівчина не відповіла.
– Хоч ти й не можеш читати, але пишеш добре, правда? – боязко спитав Тенґо.
Вона хитнула головою.
– І читання вимагає часу.
– Вимагає
Фукаері знову ледьледь здвигнула плечима. Мовляв, так.
Тенґо перемінив позу.
– Ти хочеш сказати, що, можливо, ти сама не писала «Повітряної личинки»?
– Не писала.
Тенґо зробив паузу на кілька секунд. Вагомих секунд.
– Хто ж тоді писав?
– Адзамі, – відповіла Фукаері.
– Хто вона така?
–
Знову настала коротка пауза.
– Та дівчина замість тебе писала «Повітряну личинку»?
