Після телефонної розмови Тенґо подався до найближчого супермаркету й накупив продуктів. З паперовими пакетами повернувся додому, обгорнув овочі й рибу окремо прозорою плівкою й поклав у холодильник. Коли після того, слухаючи по радіо музичну програму, готував собі їжу, задзвенів телефон. Йому здалося досить дивним, що упродовж одного дня йому дзвонять четвертий раз. Цього разу телефонувала Фукаері.

– Нагадую про найближчу неділю, – без передмови сказала вона.

Було чути, як на тому кінці телефонної лінії безперервно лунають автомобільні сигнали. Напевне, водії на щось сердилися. Очевидно, дівчина дзвонила з телефонуавтомата поряд з великою вулицею.

– Наступної неділі, тобто післязавтра, я зустрінуся з тобою, а потім ще з кимось, – уточнив її слова Тенґо.

– О дев'ятій ранку, станція Сіндзюку, передній край платформи для електрички, що прямує до Татікави, – сказала вона, назвавши три конкретні речі.

– Інакше кажучи, зустрінемося біля першого вагона електрички, що йде з Токіо по лінії Тюосен?

– Так.

– Квитки купити до котрої станції?

– До будьякої.

– Куплю до будьякої й доплачу різницю після прибуття, – запропонував на додачу Тенґо. Так само, як переробляв «Повітряну личинку». – То ми їдемо досить далеко?

– Що ви зараз робили, – сказала Фукаері, пропустивши повз вуха його запитання.

– Готував вечерю.

– Що?

– Я самодин, а тому нічого особливого не готував. Підсмажив морську щуку, висушену на сонці, натер редьки. Зварив суп, приправлений місо,¹⁶ з цибулею та філіппінськими черепашками і з'їв разом з тофу. Замаринував огірки з морською капустою. Засолив рис з пекінською капустою. От і все.

– Смачно.

– Невже? Я не сказав би, що дуже. Я завжди їм тільки подібні страви, – сказав Тенґо.

Фукаері мовчала, видно, їй зовсім не важко довго мовчати. Тенґо не такий.