внутрішніх правил, традиційних гордощів й обов'язкових тривалих робочих нарад. Без особистих здібностей в ній нема чого робити, але з ними можна добре заробляти. Один із чоловіків мав ключ від новенької «Alfa Romeo». Вони розповідали, що бракує приміщень для офісів. Економіка оправилася після нафтового шоку, проявляє ознаки пожвавлення, й дедалі швидше обертається капітал. Але самого зведення нових висотних будівель, мабуть, не досить.
– Схоже на те, що зараз торгівля нерухомістю дає великі доходи, – сказала Аомаме.
– Звичайно. Аомамесан, якщо маєте вільні гроші, то раджу вам купувати нерухомість, – сказала Аюмі. – На такій обмеженій території, як Токіо, циркулюють величезні кошти і вартість земельних ділянок само собою зростає. Якщо зараз щось купите, то не будете в програші. А коли пощастить, то наче поставите на явно виграшного коня під час кінських перегонів. На жаль, у такого дрібного службовця, як я, таких грошей нема. До речі, ви вмієте робити гроші?
Аомаме хитнула головою.
– Я довіряю тільки готівці.
Аюмі голосно засміялася.
– Та це ж ментальність злочинця!
– Ховаю готівку під матрацом у ліжку і в разі небезпеки хапаю її й тікаю через вікно.
– Саме так! – сказала Аюмі, ляскаючи пальцями. – Як у фільмі «Втеча» із Стівом Макквіном. У руках пачка банкнот і дробовик. Таке мені подобається.
– Більше, ніж стояти на захисті закону?
– Особисто, – усміхаючись, відповіла Аюмі. – Особисто подобається грабіжник. Більше приваблює, ніж нагляд за порушенням правил паркування. Безперечно. Можливо, тому я так прихилилася до вас, Аомамесан.
– А хіба я схожа на грабіжницю?
Аюмі кивнула.
– Як би вам сказати… Щось таке у вас є. Навіть якщо ви не Фей Даневей з автоматом у руках.
– Мені автомат не потрібний, – сказала Аомаме.
– Але повернімося до секти «Сакіґакі», про яку була мова раніше, – сказала Аюмі.
Вони зайшли у невеличкий ресторан «Chianti Iikura» з італійською кухнею, відкритий до пізньої ночі, й там, попиваючи «Chianti», злегка повечеряли. Аомаме з'їла салат з тунцем, Аюмі – італійські галушки з васильковим соусом.
– Слухаю, – погодилася Аомаме.
– Я нею зацікавилась й особисто дещо розвідала. Та чим глибше я докопувалася, тим більшою ставала моя підозра. Назвавшись релігійною організацію, вона отримала ліцензію, але суть її не релігійна. Її віровчення, так би мовити після деконструкції, – це лише суміш релігійних символів. У ній спіритуалізм «нової ери»,43 модний академізм, повернення до природи й антикашталізм помірно приправлені окультизмом. От і все. Конкретної суті в ній нема. Відсутність суті, так би мовити, є суттю цієї секти. За словами Маклухана,44 засоби інформації – це послання.45 У цьому разі краще й не скажеш.
– Маклухан?
– Я також читаю книжки! – невдоволено відповіла Аюмі. – Маклухан випередив епоху. Якийсь час він був популярним, і, мабуть, тому його всерйоз не сприймали, але загалом його висловлювання правильні.
– Тобто ви хочете сказати, що упаковка визначає вміст?
– Саме так. Особливості упаковки формують вміст, а не навпаки.
Аомаме задумалася над цим.