слухавку.

– Тенґокун, ти вже спав? – як завжди, безтурботно почав Комацу.

– Збирався, – відповів Тенґо.

– Вибач, – сказав Комацу не дуже винувато. – Хотів тобі сказати, що продаж «Повітряної личинки» йде дуже успішно.

– Радий це чути.

– Продається так швидко, як щойно спечені пиріжки. Не встигають її друкувати – як не прикро, палітурні доводиться працювати і вночі. Ну, звичайно, я передбачав, що можна буде продати великий наклад. Це ж твір, який написала сімнадцятирічна красуня. Книжка набула широкого розголосу. І має всі важливі елементи, щоб продаватися… Бо відрізняється від творів, які написав тридцятирічний вчитель математики, схожий на ведмедя… Ось так. Але важко назвати її твором із багатим розважальним змістом. Нема в ньому ні еротичних, ні сентиментальних, зворушливих до сліз сцен. А тому я, звісно, не сподівався, що книжка так успішно розійдеться.

Ніби очікуючи реакції Тенґо, Комацу зробив паузу. Та оскільки той мовчав, то Комацу вів далі:

– Крім того, річ не лише в тому, що книжка розходиться такою кількістю. Здається, в неї чудова репутація. Вона не схожа на твори сучасних молодих авторів, повних словесної полови й побудованих на чистих вигадках. Що не кажи, а зміст її твору винятковий. Ясна річ, такий успіх уможливила твоя надійна літературна майстерність.

Уможливила… Пропустивши повз вуха похвалу Комацу, Тенґо легенько потиснув пальцем скроню. Коли Комацу нестримно хвалив його за щось, то після того Тенґо обов'язково сподівався неприємної новини.

І Тенґо запитав:

– Комацусан, то яка погана новина?

– А як ти догадався, що це погана новина?

– Бо ви мені так пізно подзвонили. Без поганої новини не обійшлося.

– Це правда, – здивовано сказав Комацу. – Ти вгадав. У тебе добра інтуїція.

«Це – не інтуїція. А наслідок гіркого досвіду», – подумав Тенґо. Але, нічого не сказавши, чекав, що скаже Комацу далі.

– Це правда. На жаль, є одна дуже неприємна новина, – сказав Комацу. І зробив справді багатозначну паузу. Тенґо уявив собі, як Комацу світить очима, немов мангуста в темряві.

– Можливо, вона стосується авторки «Повітряної личинки»? – запитав Тенґо.

– Ти вгадав. Стосується Фукаері. Трохи прикра річ. Правду кажучи, Фукаері недавно кудись пропала.

Тенґо не переставав тиснути пальцем на скроню.

– Недавно? Коли саме?

– Три дні тому, в середу зранку поїхала з дому в Окутама до Токіо. Ебісуносенсей провів її на станцію. Куди їде, не сказала. Потім подзвонила й повідомила, що сьогодні додому, в гори, не повернеться, а зупиниться в квартирі в Сінано. Того дня в тій квартирі перебувала й дочка Ебісуносенсея. Однак туди Фукаері не поїхала і відтоді зв'язок з нею урвався.

Тенґо порився в пам'яті про останні три дні, але нічого не пригадав.

– Де вона зараз, нічого невідомо. А тому я подумав, що, може, вона з тобою підтримує контакт.