Про це повідомив Комацу по телефону.
– Чудово! – сказав він. – Якщо часопис розійдеться, люди зацікавляться цим твором і захочуть його прочитати. А тим часом друкарня невідкладно взялася друкувати «Повітряну личинку» окремою книжкою. В першу чергу, як екстрене видання. Тому вже не матиме значення, отримала Фукаері премію Акутаґави чи ні. Найважливіше, що книжка негайно надійде в продаж. Я не сумніваюся, що вона стане бестселером. Ручаюсь. Тож краще подумай зараз про те, на що ти використаєш гроші.
На літературній сторінці суботніх вечірніх газет з'явилася стаття про «Повітряну личинку» під заголовком, що, мовляв, часопис, який надрукував цей твір, вмить розійшовся. Кілька літературних критиків поділилися своїми враженнями від нього. Загалом їхні оцінки виявилися позитивними. Вони відзначили силу літературного стилю, гостру чутливість і багатющу уяву, неймовірну для сімнадцятирічної дівчини. І вказували, що,
Фукаері зателефонувала за чотири дні до запланованої дати виходу «Повітряної личинки» окремою книжкою. Була дев'ята ранку.
– Не спите, – запитала вона, як і раніше, без запитальної інтонації.
– Звичайно, не сплю, – відповів Тенґо.
– Сьогодні пополудні маєте вільний час.
– Після четвертої.
– Можете зустрітися.
– Можу, – відповів Тенґо.
– Там, де попереднього разу, – спитала Фукаері.
– Так, – відповів Тенґо. – О четвертій, як і попереднього разу, в кав'ярні в Сіндзюку. До речі, фото в газеті вийшло дуже гарне. Фото з пресконференції.
– Я була в тому самому светрі, – сказала Фукаері.
– Він тобі личив, – похвалив Тенґо.
– Бо форма грудей сподобалася.
– Можливо. Але в цьому випадку найголовніше те, що ти справила на людей приємне враження.
Фукаері на хвилю замовкла. Наче приглядалася до чогось, що поклала на найближчу поличку. А може, міркувала про зв'язок між приємним враженням і формою грудей. Зацікавившись цим, Тенґо відчув, що і йому цей зв'язок ставав дедалі незрозумілішим.
– О четвертій, – сказала Фукаері й поклала слухавку.
Коли ще перед четвертою Тенґо зайшов у знайому кав'ярню, Фукаері вже його там чекала. Поряд з нею сидів Ебісуносенсей. У сіруватій сорочці з довгими рукавами і темносірих штанах. Як завжди, випроставши спину, немов скульптура. Побачивши його, Тенґо трохи здивувався. Бо, за словами Комацу, той дуже рідко «спускається з гір».
Тенґо сів навпроти них обох і замовив каву. Хоча сезон дощів ще не почався, день видався спекотним, як у розпал літа. Однак, як і минулого разу, Фукаері потягувала тепле какао. Ебісуносенсей взяв каву з льодом, але не торкався її. Підтанув, утворюючи зверху прозорий шар води.
– От добре, що ви прийшли! – сказав сенсей.
Принесли каву, й Тенґо пригубився до чашки.
