зв'язок з батьками.

– І я добре пам'ятаю, – сказала господиня. – У такому віці батько забрав мене до Парижа, де я пробула цілий рік. Він працював тоді дипломатом. Ми мешкали у старих апартаментах поблизу Люксембурзького парку. Був кінець Першої світової війни, і залізничні станції кишіли пораненими солдатами – молодими, немов діти, і старими. Париж у будьяку пору чарує своєю красою, але в мене залишилося тільки враження від кривавих наслідків війни. Люди, які втратили очі, руки й ноги в жорстоких боях на передовій лінії, блукали вулицями, немов покинуті душі. В очі мені впадали лише білі бинти на поранених чоловіках і чорні жалобні стрічки на жіночих руках. Багато нових домовин тягли коні на возах до кладовища. Зустрічаючись з ними, люди на вулицях відвертали очі й замовкали.

Стара пані простягла через стіл руку. Дівчина, після короткого роздуму, підняла свою руку з коліна й поклала на руку господині. А та потиснула її. Мабуть, так само стискали її руку батько або мати, коли в дитинстві вона розминалася з катафалком на розі паризької вулиці. І підбадьорювали – мовляв, не бійся, ти в безпеці.

– Чоловіки щодня виробляють кілька мільйонів сперматозоїдів, – сказала стара пані. – Ви це знали?

– Приблизно, – відповіла Аомаме.

– І я, звичайно, точно не знаю. В усякому разі, безліч. І все це вони випускають за одним разом. А от кількість дозрілих жіночих яйцеклітин обмежена. Знаєте, скільки їх?

– Точно не знаю.

– Протягом життя їхня кількість не перевищує приблизно чотирьохсот штук, – сказала господиня. – Вони не утворюються щомісяця, а зберігаються в жіночому організмі від самого народження. Після того як у жінки почалося перше місячне, вони щомісяця дозрівають і виходять назовні. У цій дівчині вони також зберігаються. Оскільки в неї ще не почалося місячне, вони залишаються неторканими. Наче в якійсь шухляді. Безперечно, їхнє завдання полягає в тому, щоб зустріти сперматозоїда й запліднитися.

Аомаме кивнула.

– Головна відмінність у ментальності чоловіків і жінок спричинена різницею в системі розмноження. Ми, жінки, з фізіологічного погляду, живемо заради того, щоб захистити обмежену кількість наших яйцеклітин. І ви, і я, і ця дівчина, – сказала стара пані з легкою усмішкою на губах. – Щоправда, в моєму випадку треба сказати «жила», в минулому часі.

«Я досі вже витратила двісті яйцеклітин, – швидко прикинула подумки Аомаме. – Залишилася половина. Можливо, з оголошенням: „Заброньовано“».

– Однак її яйцеклітини не заплідняться, – сказала господиня. – Минулого тижня знайомий лікар провів обстеження і сказав, що її матка порвана.

Скривившись, Аомаме глянула на господиню. Потім, злегка повернувши голову, зиркнула на дівчину. Слів не знаходила.

– Порвана?

– Так, порвана, – відповіла господиня. – І ніяка операція вже не допоможе.

– Власне, хто вчинив таке? – спитала Аомаме.

– Ще точно невідомо, – відповіла стара пані.

– Карлики,  – сказала дівчина.