– На цьому закінчимо, – сказав він, запихаючи перелік запитань у портфель. – Насправді невідомо, які запитання будуть, але ти можеш відповідати на них, як захочеш. Ти спроможна це зробити.

– От і добре, – ніби заспокоївшись, сказала дівчина.

– Ти вважаєш, що не варто готувати відповідей для пресконференції?

Фукаері здвигнула легко плечима.

– І я з тобою згоден. Я також радо цього не робив би. Але просив Комацусан.

Дівчина кивнула.

– Однак, – сказав Тенґо, – я хотів би, щоб ти нікому не казала, що я переробив твою «Повітряну личинку». Розумієш?

Фукаері кивнула двічі.

– Я сама писала.

– В усякому разі, «Повітряна личинка» – твій власний твір, а не чийсь. Це від самого початку ясно.

– Я сама писала, – повторила дівчина.

– Ти перероблений варіант читала?

– Мені Адзамі його прочитала.

– І яке твоє враження?

– Ви дуже добре пишете.

– Тобто він тобі сподобався?

– Наче я сама написала, – сказала Фукаері.

Тенґо глянув на неї. Вона пила з чашки какао. Йому довелося робити зусилля, щоб не дивитися на привабливі опуклості її грудей.

– Радий це почути, – сказав Тенґо: – Переписування «Повітряної личинки» принесло мені багато радості. І, звісно, вимагало чимало праці. Щоб не зіпсувати того факту, що «Повітряна личинка» – твій власний твір. Тому для мене було важливо, остаточний варіант тобі сподобається чи ні.

Фукаері мовчки кивнула. І, ніби щось перевіряючи, торкнулася рукою гарненької мочки вуха.

Підійшла офіціантка й налила у дві склянки холодної води. Ковтнувши її, Тенґо зволожив горло. І, набравшись відваги, висловив думку, яка перед тим виникла в його голові.

– Я хотів попросити тебе одну особисту річ. Звісно, якщо ти не проти.

– Яку.

– Чи ти не могла б прийти на пресконференцію в тому самому одязі, що й сьогодні?