– Звідки ти взяла сюжет «Повітряної личинки»?

– Від сліпої кози.

– Слово «сліпий» – дискримінаційний термін. Серед присутніх журналістів можуть бути люди, у яких станеться легкий серцевий напад.

– Дискримінаційний термін…

– Його пояснення забрало б немало часу. В усякому разі, краще сказати «від кози з поганим зором».

– Від кози з поганим зором.

– Так добре, – сказав Тенґо.

– Слово «сліпий» не годиться, – підтвердила Фукаері.

– Саме так. Відповідь загалом правильна.

Тенґо далі ставив запитання.

– Що сказали твої шкільні друзі про цю премію?

– Я не ходжу до школи.

– Чому не ходиш?

Відповіді не було.

– Художні твори й далі писатимеш?

Знову мовчанка.

Тенґо допив каву й поставив чашку на тарілочку. З динаміка, вмонтованого під стелею, лилася неголосна пісня із мюзиклу «Звуки музики», виконувана в супроводі струнних інструментів. «Краплі дощу на трояндах і вуса на кошенятах…»²⁹

– Мої відповіді погані, – спитала Фукаері.

– Непогані, – відповів Тенґо. – Зовсім непогані. Загалом удалі.

– От добре, – сказала Фукаері.

Тенґо казав таки правду. Незалежно від того, що за одним разом дівчина вимовляла тільки одне речення і не вживала розділових знаків, її відповіді в певному розумінні були досконалими. Найбільше йому сподобалося, що вона не барилася з відповіддю. Відповідала, дивлячись співрозмовнику прямо в очі, не кліпаючи повіками. Це свідчило, що її коротка відповідь щира, а не виражає зневаги до запитання. Крім того, мабуть, ніхто не зрозуміє всього точно, що вона каже. Саме цього хотів від неї Тенґо. Справляти враження щирої і водночас напускати на співрозмовника туману.

– Які художні твори тобі подобаються?

– «Хейкемоноґатарі».

«Чудова відповідь!» – подумав Тенґо.