– І, крім того, соски завеликі.
Аюмі відстебнула ґудзик піжами, виставила одну грудь і показала Аомаме сосок.
– Погляньте, який великий! Вам не здається, що це ненормально?
Аомаме глянула – сосок справді був немалий, але не такого розміру, щоб цим перейматися. Трошки більшим, ніж у Тамакі.
– Гарний. А хто сказав, що він завеликий?
– Один чоловік. Мовляв, такого велетенського соска він ніколи не бачив.
– Просто той чоловік рідко бачив соски. Він у вас звичайний. А от у мене замалий.
– Та мені ваші груди, Аомамесан, подобаються. Вишуканої форми, справляють величне враження.
– Сумніваюся. Вони надто малі й несиметричної форми, а тому складно вибрати для них бюстгальтер. Ліва грудь відрізняється від правої.
Аюмі спробувала просунути свої пальці під піжаму на Аомаме, але вона стримала її руку.
– Не треба! Ви ж обіцяли не робити жодних дивацтв.
– Вибачте, – сказала Аюмі й прибрала свою руку. – Так, справді обіцяла. Я таки п'яна, правда? І закохалася у вас, Аомамесан. Як дурненька школярка.
Аомаме мовчала.
– Напевне, все найдорожче ви бережете для того хлопця? – прошепотіла Аюмі. – Я заздрю вам, що маєте для кого.
«Можливо, – подумала Аомаме. – Тільки що для мене найдорожче?»
– Пора спати, – сказала Аомаме. – Будемо лежати в обіймах, поки не заснете.
– Дякую, – сказала Аюмі. – Вибачте за клопіт.
– Нема за що, – відповіла Аомаме. – Ви не завдаєте мені жодного клопоту.
Аомаме й далі відчувала збоку тихий подих Аюмі. Десь далеко гавкнув пес, хтось з хряскотом зачинив вікно. Увесь цей час Аомаме гладила Аюмі по голові.
Коли Аюмі заснула, Аомаме встала з ліжка. Видно, цієї ночі їй доведеться спати на дивані. Добула з холодильника мінеральну воду, випила дві склянки. Вийшовши на тісну веранду, сіла на алюмінієве крісло й глянула на місто. Була тиха весняна ніч. З далекої дороги легкий вітерець приносив звуки, схожі на штучний шум моря. Минула північ, і неонові вогні трохи ослабли.
«Я справді відчуваю до Аюмі щось схоже на приязнь. Думаю оберігати її як тільки зможу. Після смерті Тамакі я довго жила з наміром, що ніколи не матиму ні з ким глибоких стосунків. Не хотіла мати нової подруги. Але чомусь відкрила Аюмі свою душу. Де в чому зізналася. Але, звісно, ми – зовсім різні, – зверталася вона подумки вже до Тамакі. – Ти – особлива. Я виросла разом із тобою. Тебе нема з ким іншим порівняти».
Аомаме задерла голову догори й глянула на небо. І поки дивилася на нього, її свідомість блукала по далеких спогадах. Про час, проведений разом із Тамакі, про спільні розмови. Про дотик їхніх тіл… І тим часом відчула, ніби теперішнє нічне небо чимось різниться від знайомого, звичайного. Щось у ньому було інше. Якась легка, але незаперечна відмінність.
Поки вона здогадувалася, в чому полягає ця відмінність, минув певний час. Але навіть тоді їй довелося докласти чималих зусиль, щоб сприйняти цей факт. Те, що потрапило в її поле зору, свідомість не могла визнати.
