Щоб міг він з батьком повидаться І перед смертю попрощаться; Нехай — не буду більш просить». 64 Сказавши, в Йовиша вп’ялася І обняла за поперек, І так натужно простяглася, Що світ в очах обох померк. Розм’як Зевес, як після пару, І вижлоктив підпінка чару, На все ізвол Юноні дав. Юнона в котика з ним грала, А в мишки так залескотала, Що аж Юпитер задрімав. 65 Олимпськії во всяку пору І грім пускающий їх пан Ходили голі без зазору, Без сорома, на кшталт циган. Юнона, з неба увильнувши, І гола, як долоня, бувши, По-паруб’ячу одяглась; Кликнувши ж в поміч Асмодея, Взяла на себе вид Енея, До Турна просто понеслась. 66 Тогді пан Турн зіло гнівився І приступу к собі не мав, Що у троян не поживився І тьху Енеєві не дав. Як ось мара в лиці Енея, В кереї бідного Сихея, Явилась Турна задирать: «Ану лиш, лицарю мізерний, Злиденний, витязю нікчемний, Виходь сто лих покуштовать». 67 Турн зирк — і бачить пред собою Присяжного свого врага, Що так не гречі кличе к бою І явно в труси пострига. Осатанів і затрусився, Холодним потом ввесь облився, Од гніву сумно застогнав. Напер мару — мара виляє, Еней од Турна утікає! І Турн вдогонку поскакав. 68 Той не втече, сей не догонить, От тілько-тілько не вшпигне; Зикратого мечем супонить, Та ба! мари не підстьобне. «Та не втечеш, — кричить, — паничу! Ось зараз я тебе підтичу, Се не в кукли з Лависей грать; Тебе я швидко повінчаю І воронів потішу стаю, Коли начнуть твій труп клювать». 69 Мара Енеєва, примчавшись До моря, де стояв байдак, Нітрохи не остановлявшись (Щоб показать великий ляк), Стрибнула в нього, щоб спастися; Тут без числа Турн осліпився, Туди ж в байдак і сам стрибнув, Щоб там з Енея поглумиться, Убить його, мазки напиться; Тогді б Турн первий лицар був! 70 Тут вмиг байдак заворушився І сам, одчаливши, поплив; А Турн скрізь бігав і храбрився І тішивсь, що врага настиг. Таку Юнона зливши кулю, Перевернувшися в зозулю, Махнула в вирій навпростець. Турн глядь, аж він уже средь моря, Трохи не луснув з серця, з горя, Та мусив плить, де жив отець. 71 Юнона з Турном як шутила, Еней про теє ні гу-гу; Бо на його туман пустила, Що був невидим нікому; І сам нікого тож не бачив, Но послі як прозрів, кулачив Рутулян і других врагів: Убив Лутага, Лавза, Орсу, Парфену, Палму витер ворсу, Згубив багацько ватажків. 72 Мезентій, ватажок тирренський, Одважно дуже підступив І закричав по-бусурменськи, Що тілько пан Еней і жив! «Виходь! — кричить, — тичка подмімо, Нікого в поміч не просімо, Годящі парні: ти і я,
