Вас треба так опроводити, Щоб ви і місця не найшли. 62 Геть, преч, вбирайтесь відсіль к чорту, Я вам потилишника дам; Поб’ю всю пику, зуби, морду, Аж не пізна вас дідько сам; Ійон же як захрабровали, Живі сюди примандровали, Бач, гиряві, чого хотять! Не дуже я на вас покваплюсь, Тут з мертвими ось не управлюсь, Що так над шиєю стоять». 63 Сивилла бачить, що не шутка, Бо дуже сердиться Харон; Еней же був собі плохутка; Дала стариганю поклон: «Та ну, на нас лиш придивися, — Сказала, — дуже не гнівися, Не сами ми прийшли сюди; Хіба ж мене ти не пізнаєш, Що так кричиш, на нас гукаєш — Оце невидані біди! 64 Ось глянься, що оце такеє! Утихомирся, не бурчи; Ось деревце, бач, золотеє, Тепер же, коли хоч, мовчи». Потім все дрібно розказала, Кого до пекла провожала, До кого, як, про що, за чим. Харон же зараз схаменувся, Разів з чотири погребнувся І з каючком причалив к ним. 65 Еней з Сивиллою своєю Не мішкавши в човен ввійшли; Кальною річкою сією На той бік в пекло поплили; Вода в розколини лилася, Що аж Сивилла піднялася, Еней боявсь, щоб не втонуть, Но пан Харон наш потрудився, На той бік так перехопився, Що нільзя оком ізмигнуть. 66 Приставши, висадив на землю; Взяв пів-алтина за труди, За працьовиту свою греблю, І ще сказав, іти куди. Пройшовши відсіль гонів з двоє, Побравшись за руки обоє, Побачили, що ось лежав У бур’яні бровко муругий, Три голови мав пес сей мурий, Він на Енея загарчав. 67 Загавкав грізно в три язики, Уже був кинувсь і кусать, Еней підняв тут крик великий, Хотів чимдуж назад втікать. Аж баба хліб бровку шпурнула І горло глевтяком заткнула, То він за кормом і погнавсь; Еней же з бабою старою, То сяк, то так, попід рукою, Тихенько од бровка убравсь. 68 Тепер Еней убрався в пекло, Прийшов зовсім на инчий світ; Там все поблідло і поблекло, Нема ні місяця, ні звізд, Там тілько тумани великі, Там чутні жалобниї крики, Там мука грішним не мала. Еней з Сивиллою гляділи, Якії муки тут терпіли, Якая кара всім була. 69 Смола там в пеклі клекотіла І грілася все в казанах, Живиця, сірка, нефть кипіла; Палав огонь, великий страх! В смолі сій грішники сиділи І на огні пеклись, горіли. Хто, як, за віщо заслужив. Пером не можна написати, Не можна і в казках сказати., Яких було багацько див! 70 Панів за те там мордовали І жарили зо всіх боків, Що людям льготи не давали І ставили їх за скотів. За те вони дрова возили, В болотах очерет косили, Носили в пекло на підпал. Чорти за ними приглядали,
