- Нам щонайменше потрiбен ще рiк.

Я знав, що представник президiї академiї прислухається до моїх слiв, що вiд нього залежить фiнансування наших дослiдiв. А втiм, i Євген пам'ятав про це.

- Нашi дослiди вже коштували немало! Ми не можемо без кiнця витрачати державнi грошi!

- Однак комусь це може обiйтися ще дорожче, - заперечив я.

Валя з жалем, майже з презирством, подивилася на мене i демонстративно вiдвернулася.

- Кому ж? - засмiявся Євген. - Марсiанам?..'

Семен хитнув головою, вiдганяючи невiдчепнi спогади, i незграбно пiдвiвся. Потягнувся, розминаючись пiсля довгого сидiння.

- Мабуть, ми знаємо досить, - промовив вiн, не помiчаючи запитання в поглядi Тiма.

Вiн дiстав карту, звiрився з нею.

- Можемо летiти до озера Ланi. Звiдси недалеко, - сказав.

'Вiн так звик до мене, що забуває пояснювати свої рiшення, - думав Тiм. - Але хто з нас бiльше винен у цьому?'

Вийшовши на вулицю, вони ввiмкнули гравiтри i попливли в прозорому повiтрi. Пiд ними тяглися долини, геть зарослi чагарником лиху.

- Бiлi звiрi з'їдали дерева i людей, а їх з'їв чагарник, невесело пожартував Тiм.

Семен рiзко повернув до нього голову, наче тiльки цiєї митi згадав про зброєносця:

- Твоя правда! В записах теж сказано, що вони бояться чагарника. - Очевидно, для них отруйний навiть його запах, летючi масла, якi вiн видiляє. Уявляєш, який парадокс? З розвитком цивiлiзацiї люди знищували непотрiбний їм чагарник, вiдвойовуючи мiсця для полiв, та коли бiлi звiрi знищили людей, чагарник розрiсся i в свою чергу знищив бiлих звiрiв...

- Тодi ми скоро повиннi знайти їхнi останки, - дiйшов висновку Тiм. - Починаються болота, а чагарник лиху, як нам вiдомо, росте всюди, крiм болiт.

Внизу пропливли луки, пасма горбiв... Потiм горби скiнчились, заблищали ланцюжки озер. Судячи з опису i карти, розвiдники були поблизу мети.

Семен круто спiкiрував униз. Тiм - за ним слiдом.

- Поглянь-но! - вигукнув Семен, простягаючи руки. - Ось що мав побачити автор записiв, щоб знайти зброю проти бiлих звiрiв!

Береги великого круглого озера були всiянi кiстяками. Сотнi тисяч кiстякiв в однiй позi - спрямованi до озера, розпластанi в останньому стрибку.

- Вони йшли помирати туди, звiдки прийшли, - зненацька охрипнувши, промовив Семен. Вiн показав на далекий конус згаслого вулкана. - Це, певно, Священна гора.

Вони опустилися на самiй вершинi й недалеко вiд кратера натрапили на металевi уламки, якi стирчали з грунту. По формi їх було видно, що колись то були частини сферичної споруди. Семен дiстав нiж i почав обережно викопувати їх, зчищаючи налиплий грунт. Його обличчя ставало дедалi похмурiшим. Губи ворушилися. Тiм спробував за рухом губ вгадати слова, але марно.

...А Семен згадував губи Євгена. Вони витягнулися двома вузенькими смужками, примхливi зморщечки зникли.

'- Я багато прощав тобi, брате, коли ти заважав менi, - казав Євген. - Думаєш, я не розумiв, чому ти робиш так? Не тiльки Валя стала причиною. Ти просто заздрив менi! Все життя, вiд самого дитинства! Начебто я був винен у тому, що народився не таким, як ти.

Вiн навiть не думав, як ранять тi слова й та правда, що була в них.

- Але тепер ти намагаєшся шкодити науцi, якiй я служу, - вiв далi Євген. - А цього я тобi не дозволю!

Семен вiдвернувся - не хотiв бачити блiдого обуреного обличчя iз скривленими губами, що робили його майже невпiзнанним. I так, не дивлячись на Євгена, вiн промовив:

- Я залишаю твою лабораторiю. Назавжди. Мiняю професiю. Буду лiтати. Я бiльше не матиму нiякого вiдношення до твоїх дослiдiв.

На одну-єдину мить вiн зустрiвся очима з братом i побачив: той зрозумiв, якого болю завдав йому.

- Роби, як знаєш, - вiдповiв Євген. - Але пам'ятай: те, що лишиться пiсля нас, - це i є наша справжня цiна, наша суть, тобто ми самi'.

...Тiм торкнув Семенове плече, щоб нагадати про себе. I тодi той насилу вимовив:

- У легендi була правда. Це небеснi звiрi. I знаєш, з якої планети?

В його очах з'явився недобрий блиск, який не сподобався Тiмовi. Вiн заглянув через плече товариша i побачив лiтери, вибитi на металi.

- Хай йому чорт, невже це...

Тiм замовк, пiдшукуючи потрiбнi слова. Його обличчя скривилося. Вiн хапав повiтря ротом, мов риба, захлинаючись вiд образи й лютi, вiд дурної безпорадностi, вiд свiдомостi того, що вже нiчого не можна змiнити, що все вже сталося. Цi почуття переповнювали його, гнiтили. Вiн не знав, як позбутися їх. Давлячись вiд огиди, вiн виплюнув кiлька непристойних слiв.

Семен здивовано звiв голову.

- Не допоможе, - сказав вiн. - Перевiрено.

Вiн мiцно стулив губи, i Тiм ще раз вiдзначив, якi вони схожi iз своїм знаменитим братом. Вони разом працювали в генетичному центрi, згадував Тiм. Семен пiшов звiдти пiсля сварки з братом. Казали, що приводом до неї була якась дрiбниця: Євген хотiв негайно перевiрити вплив космiчного випромiнювання на виведену ним винятково чисту породу мишей, якi нiбито здатнi вiдчувати найнезначнiшi порцiї опромiнення. А Семен вважав, що робити це рано. В подальшому тi мишi мали бути iндикаторами на кораблях i у фiзичних лабораторiях...'

Рiзко пролунав Семенiв голос:

- Можна вважати доведеним, що на цiй планетi бiлих звiрiв практично не лишилося.

Тiм подивився йому просто в очi:

- Отже, ми можемо повертатися назад?

- Так, - вiдповiв Семен. - Але спершу я передам дещо на корабель.

Вiн увiмкнув передавач. Тiм слухав Семена й думав: на кораблi 'здивуються його рекомендацiям, однак виконають їх. Семен просив, щоб уся команда й пiдручнi автомати негайно почали збирати насiння i сiк чагарника лиху.

Тiмовi хотiлося спитати, навiщо їм так багато, однак вiн промовчав i взявся допомагати Семеновi упаковувати кiстяк бiлого звiра, готувати його до транспортування.

- Щелепи в них точнiсiнько такi, як у земних гризунiв, - зазначив вiн. - Тiльки набагато бiльшi...

- Нiчого дивного, - вiдгукнувся Семен. - Коли їхнi предки перебували в бiосупутнику, вони називалися бiлими мишами.. Так, так, бiлими лабораторними мишами, - повторив вiн. - Земнi генетики, щоб одержати iдеальнi iндикатори для космiчних кораблiв i орбiтальних станцiй, вивели надчисту породу! Надмiрно чутливу до випромiнювань.

- Це був той самий бiосупутник, який потягла за собою комета? - спитав Тiм. Вiн волiв би не питати, та треба було з'ясувати все до кiнця.

- Так. Вона потягла його i повела за собою, мов бичка на мотузочку...

Тiм бачив: Семеновi губи пересохли, i вiн раз у раз облизує їх. Бажаючи якось утiшити товариша, Тiм сказав:

- Мандрiвка з кометою могла викликати мутацiю.

- Могла, - вiдрубав Семен. - Однак це не зменшує нiчиєї вини. Той, хто виводив чисту породу, зобов'язаний був передбачити й такi наслiдки. В тому ж, що чужинцi пристосувалися до мiсцевих умов краще, нiж самi аборигени, нема нiчого дивного. Iсторiя нашої Землi знає чимало прикладiв, коли рослини, тварини або мiкроби, занесенi з одних мiсць в iншi, пригнiчували i губили мiсцевi породи... До речi... вiн помовчав, напружено думаючи про щось i рухаючи жовнами, - чиста порода могла зазнати мутацiї в такому ж напрямку не лише в космосi.

Його очi блищали двома сталевими кульками, в яких вiдбивалося свiтло. Брови, застиглi й напруженi, здавалися двома стрiлами, вже накладеними на тятиву. Семен згадував, як одного разу Євген сказав: 'Ця порода мишей гарна ще й тим, що розмножується втричi iнтенсивнiше вiд будь-якої iншої породи мишей. Пiд