Одна бабуся розповiла, що бачила жiнку, яка бiгла до лiсу. На нiй був халат такого самого кольору, як на Ксандi. Бабуся стверджувала, що жiнка бiгла, закриваючи руками голову.
- Закривала вуха? Ось так? - спитав я.
- Схоже, - пiдтвердила вона. - Але я не встигла добре роздивитися.
Ми прочесали лiс. Бiля озера солдати знайшли останки Ксанди. Труп був майже з'їдений. На м'якому грунтi навколо нього виднiлися слiди бiлого звiра...'
Запис третiй
'Разом iз жерцем Сандуу i загоном добiрних воїнiв я прибув на кордон провiнцiї Еме. Ми розташувалися в невеликому селищi. Дорогою до нього бiженцi розповiдали нам про напади бiлих звiрiв, про їхнiй жахливий писк. Тепер я вже не вiдмахувався вiд розповiдей про їхню дивовижну хитрiсть. Адже i Бiдолаха зумiв вiдчинити дверi. Мабуть, спочатку вiн штовхав їх, а потiм, коли дверi трохи вiдiйшли, сильно натиснув i водночас кiгтями через щiлину зачепив защiпку.
Мене поселили разом iз жерцем Сандуу та двома офiцерами у великому будинку на другому поверсi. На першому розташувалися солдати i слуги.
Вiд мiсцевих жителiв ми довiдалися, що в лiсi живе зграя бiлих звiрiв. Це пiдтверджували обiдрана кора, обгризенi гiлки. Жрець Сандуу наказав менi разом з офiцерами органiзувати облаву.
Ми склали план дiй, розподiлили солдат на загоничiв i стрiльцiв, поставили на чолi кожного десятка досвiдчених мисливцiв. Пострiли, гук труб, дрiб барабанiв наповнили лiс. Мiж листям - солдати бачили це - шугали гнучкi бiлi тiла, та коли загоничi i стрiльцi зiмкнули коло, в ньому не було жодного бiлого звiра - нi живого, нi мертвого.
Ми прочесали лiс. I... не долiчилися шiстьох солдатiв, А ще троє збожеволiли. Вони чули писк i тепер металися серед своїх товаришiв, стискаючи руками голову, затикаючи вуха, сiючи панiку.
Вiдiбравши досвiдчених мисливцiв, я велiв їм поставити заздалегiдь приготовленi пастки. Крiм того, солдати викопали чимало ям, з дна яких стирчали гострi кiлки. Бiля кожної ями виставили варту в такому порядку, щоб кожен солдат бачив принаймнi двох Iнших. Але й цей захiд не допомiг. На ранок ями лишились порожнiми, а троє вартових зникло.
Користуючись своїми повноваженнями, жрець i офiцери мобiлiзували на полювання все чоловiче населення провiнцiї. Загони зайняли заздалегiдь визначенi позицiї i почали повiльно просуватися назустрiч один одному. Наказано було знищувати густi заростi, не шкодувати нi лiсiв, нi посiвiв. I що ж? Нам вдалося вбити десятки бiлих звiрiв, але при цьому ми втратили майже стiльки ж людей.
Я бачив кiлька трупiв солдат i цивiльних. Однi з них були пошматованi бiльше, iншi - менше, однак у кожного, наче тавро, була рана на потилицi.
Не раз я згадував свого бiдолашного маленького Гуруу, Ксанду, поєдинок з Бiдолахою i мiцно стискав зуби, щоб не закричати. Я присягався собi знайти засiб знищити бiлих звiрiв, а для цього необхiдно було вивчити їхнi звички, особливостi, проникнути в таємницю їхньої появи...
Забобонний страх i панiка швидко розкладали ополченцiв. Почастiшали випадки дезертирства. Трималися поки що тiльки гвардiйцi. З допомогою солдатiв та єгерiв пощастило знищити кiлька лiгв бiлих звiрiв. Я не змiг впевнитися в тому, що хитрiсть бiлих звiрiв дорiвнює розуму людини, зате вияснив, що розмножуються вони справдi блискавично швидко. Кожнi три тижнi самиця здатна привести сiм - десять дитинчат. Уже через кiлька днiв вони починають самостiйно полювати. Але тут я зiткнувся з незрозумiлим явищем. Усi дитинчата народжувалися крихiтними, не бiльшими за дитинчат сульгiпи, проте однi вже за п'ять днiв ставали завбiльшки як дорослi, а iншi за такий час майже не росли. Отак повiльно рiс спершу i Бiдолаха...
Що впливало на рiст бiлих звiрiв?
Якби вдалося вiдповiсти на це питання, то, можливо, вдалося б знайти i дiйовi засоби боротьби...'
Запис четвертий
'Вiд нашого загону лишилося менше, нiж десята частина. Селища провiнцiї Тупi обезлюднiли. Люди цiлими сiм'ями йшли геть, забравши з дому хто що мiг понести. Та не всiм щастило вiдiйти далеко. Якщо не бiлi звiрi, то хвороби й холод убивали їх у дорозi.
За цi днi я схуд так, що одяг висiв на менi, як на кiлку. Спав не бiльше чотирьох годин на добу. Паморочилося в головi, вогнянi кола пливли перед очима. Зате спогади рiдше терзали мене. Я весь час носив з собою флягу з настоєм нгони. Вживання цього тонiзуючого напою невблаганно вкорочувало моє життя, але тримало на ногах i давало змогу працювати.
Чотирьох крихiтних бiлих звiренят ми принесли в селище i помiстили в загородки, обнесенi з усiх сторiн сплетеними гiлками колючого чагарника лиху - єдиної рослини, якої бiлi звiрi не їли i, як я з'ясував, до якої намагалися навiть не наближатися. Одне звiреня я годував корою з дерев i листям, другому до рослинної їжi додавав м'ясо, третьому давав лише м'ясо, а в загородку до четвертого, якого теж годував м'ясом, помiстив ще й величезну сульгiпу.
Першого ж дня воно спробувало напасти на неї, але подолати її не змогло. Вночi воно двiчi нападало на неї, неодмiнно пiдкрадаючись ззаду, але обидва рази сульгiпi пощастило вивернутися. Втроє бiльша за нього, вона бiгала по загородцi, силкуючись вискочити з неї, врятуватися вiд страшного сусiда, якого могла б звалити одним ударом лапи. До ранку сульгiпа знесилилась i зголоднiла. Мабуть, втомилося i бiле звiреня. Воно згорнулося в кутку i, здавалося, спало. Насторожено поглядаючи на нього, сульгiпа пiдкралася до кормушки. Запах їжi дражнив її i примушував забути про небезпеку. Але тiльки-но сульгiпа дозволила собi захопитися їжею, до неї майнула бiла блискавка. За одну мить усе скiнчилось.
Наступного дня ми впустили у загородку ще двi сульгiпи. З ними звiр упорався набагато швидше й помiтно додав у зростi й вазi. Тепер вiн був уже бiльшим за будь-яку сульгiпу.
За цей же час контрольнi звiренята, рахуючи й того, якому давали м'ясо, але не дозволяли полювати, росли дуже повiльно, не швидше за дитинчат сульгiпи.
Можна було вважати з'ясованим, що бiлий звiр збiльшується в розмiрах не поступово, а стрибками, етапами, i цi етапи пов'язанi не просто з одержанням їжi, а з певною їжею i певним способом її добування.
Чому найбiльш ласою частиною є для них потилиця жертви? Можливо, саме там є речовина, що прискорює їхнє зростання, дає додаткову енергiю?
Лишалося провести заключнi дослiди - визначити, яка саме речовина, що є в потиличнiй частинi, стимулює рiст бiлого звiра. Я здогадувався, що то за речовина. Та чи вистачить у мене часу i сил, щоб пiдтвердити свiй здогад?'
Семеновi захотiлося уявити, яким був учений, що залишив цi записи. Вiн почав лiпити в уявi його портрет з уривкiв спогадiв, iз забутих, загублених, розкиданих по закутках пам'ятi деталей iнших портретiв. Лоб - широкий, з залисинами... Густi брови... Прямий нiс з чiтко вирiзьбленими нiздрями... Але до таких нiздрiв не пiдходить такий нiс... Спершу Семен замiнив нiздрi на меншi... Тепер нiс не пасував до лоба. Тодi вiн змiнив форму носа, зробив його з горбочком, а нiздрi взяв попереднi. Для гармонiї довелося пiдвищити лоб... Так обличчя мало бiльш природний вигляд.
Семен робив у своїй пам'ятi пiдстановки i перестановки, як кримiналiсти роблять це на фотороботi. Старанно вибрав губи - твердi, рiвно окресленi й трохи примхливi... Чому примхливi? Чому вони з'явились у цього вченого, що втратив усе в пошуках iстини, в розкриттi таємницi? Губи були не просто знайомi Семеновi, а дуже, дуже знайомi. Вiн бачив їх тисячi разiв. Такi губи були у батька, тiльки вигинались вони м'якше i спокiйнiше. Такi губи вiн бачив, коли дивився на себе в дзеркало, але в них не було примхливостi. Майже не було...
Час зiзнатися собi - вiн знову згадує Євгена, губи брата...
Семен збагнув, що пам'ять тiшиться, жартує над ним. Вiн лiпить портрет, нiби пiдкоряючись логiцi записок, а насправдi згадує людину, перед якою схиляв голову i якiй заздрив з дитинства. Фоторобот, що ожив у його пам'ятi, був зручний - безвiдмовно корився бажанням, а вони розпоряджалися пам'яттю по- своєму.
'Ну що вдiєш, - сказав собi Семен, - Євген i справдi схожий на цього вченого...'
З глибини пам'ятi повiльно випливло знайоме обличчя гордовитого красеня, натхненне обличчя людини, яка спалювала себе в гонитвi за успiхом. Воно затулило фоторобот, але не злилося з ним.
Отже, мiж цим обличчям i записами нема повної гармонiї, людина з таким обличчям не буде поводитись так, як автор записiв. Справдi, мiж ним i Євгеном була подiбнiсть, та, певно, була й рiзниця.
В чому вона полягає?
Брат такий самий одержимий. Проте його одержимiсть розподiлялась дещо iнакше. Бiльша частина її витрачалася на висунення гiпотези, менша - на перевiрку її. Євген поспiшав, завжди поспiшав. I скорiше за
