мусить прийти до тями, може розкаже щось… Ет, але як вона могла? Він же либонь вдвічі старший за неї…
Еван ображено набурмосився.
— Зате — викладач. Дафна якось ділилася своїм психоаналітичним надбанням, як-то жінок приваблюють чоловіки, котрі мають владу. А я ще думав, до чого це вона…
Я швиденько проаналізувала власний досвід.
— Ага. Справді. Ще їх, тобто, е-ее, нас, приваблюють недоступні особини, наприклад, гомосексуалісти чи священики. Або чужі чоловіки.
Еван мляво всміхнувся.
— То що ж мені, тепер — в монастир іти?
— Та ні, це не допоможе. От якби ти був пристаркуватим, але вельми сексуальним, та ще й одруженим папою римським, всі жінки були б твої. А так — що ж? Доведеться перебиватись впроголодь.
— То й добре! Давно вже час сісти на дієту…
Нарешті Еван усміхнувся по-справжньому. Щоправда, криво якось і вельми саркастично. Зате щиро. А то вже набрид він мені зі своєю неприродною меланхолією. Невже жіноча невірність настільки згубно діє на чоловіків?
Коли ми розпрощалися, вже починало ясніти. Ми домовились про стратегію подальшого розслідування, Еван взявся поговорити з паном Аспером, а я запропонувала зустрітися з професором Ольбертом — мене не полишало відчуття, що він міг би поділитися інформацією про так званий 'проект'. І, зрозуміло, ми сподівалися, що Дафна зможе повідомити хоч щось про викрадачів.
Як не дивно, тепер мені не вже було страшно. Вся ця інформація про любовні походеньки моїх колег, зізнатись, мене дуже розважила. Воно, правда, завжди так, доки йдеться про інших. Але мені якось погано уявлялися нещадні злочини на фоні всього цього декамерону. Дарма? Схоже на те.
Вероніка Маррейн
Мені б хотілося спробувати щось таке, чого я не наважувалась зробити вдома, де мене всі знають, взяти участь в деяких експериментах, які, можуть сприйматися неоднозначно. Наприклад, 'включене' дослідження взаємозв’язку гендерної поведінки і сексуальності. Я вважаю, що справжній дослідник не повинен обмежувати себе умовностями.
Яна Хімеч
Не хочу говорити про нові горизонти, нові враження і таке інше, оскільки, певно, всі про це говорять. Для мене Школа — це можливість оцінити власні потреби і інтереси з іншої сторони, в іншій перспективі. Перш за все — пізнати себе в порівнянні з людьми, які достатньо сильно відрізняються від мене. Можливо навіть, в дещо незвичайному ракурсі.
В принципі, нічого дивного в тому, що я запізнилася на пару доктора Мілтона, не було. Я ходила відвідати Дафну, котра все ще перебувала у солодкому наркотичному трансі, потім намагалася домовитись про зустріч з паном Ольбертом. Втім, не слід було забувати, який саме предмет викладає доктор Мілтон, ой не слід…
Коли я, постукавши, ввійшла до аудиторії, доктор Мілтон різко розвернувся і вп’явся в мене скаженим поглядом:
— Що це за неподобство!? — гнівно вигукнув він, — Як вам не соромно? Своїм зухвалим поводженням ви демонструєте зневагу до Школи і мене особисто! Негайно до декана!
Я розгублено заклякла на порозі. Нічогенька реакція! Ну запізнилась на кілька хвилин, то що ж такого страшного? Адже ж не вперше!
Нарешті доктор відвів від мене свій вбивчий погляд і озирнув аудиторію.
— От такий стан і називається побутовим трансом, котрий наступає в результаті розриву шаблону поведінкових норм, — зовсім іншим, спокійним голосом мовив він, — Дякую, Ірма, прошу сідати.
Шляк! Ну не сволота?! Розлючено зиркнувши на доброго доктора, я пройшла на своє місце. Боян співчутливо усміхнувся до мене і присунув сувій з конспектами аби я могла побачити тему лекції: «Методи створення стресової ситуації'. Ага, дуже цікаво.
Лекція виявилася навдивовижу повчальною. Ми дізналися, що практично усі методи генерації стресу зводять до порушення нервової рівноваги будь-якими шляхами — той самий 'розрив шаблону', когнітивний дисонанс, тобто створення абсурдної, алогічної ситуації, несподіванка, будь-який конфлікт, перевантаження нервової системи інформацією або подразниками, особливо тут підходить неприємний ритмічний звук чи різке світло. Цей метод неодноразово використовувався в якості тортур, в результаті чого люди просто божеволіли. Виходить, професор іще навіть гуманно обійшовся зі мною… Ще один метод, запропонований паном Мілтоном умовно називався 'контагіозним'. Тут йдеться про фізіологічні особливості стресу — люди схильні перейматися чужим хвилюванням, злістю, роздратуванням та іншими приємними переживаннями. Отож, досить одного талановитого істерика аби вивести з ладу цілий натовп. Справді, зброя масового ураження…
Я вийшла з лекції, роздумуючи над тим, що цей останній механізм вже неодноразово спрацьовував у нашому невеличкому соціумі. І головне, що цьому ніяк не можна протистояти, хіба мати нерви товщиною з корабельний канат. Або гарні транквілізатори… Наприклад ті, що якась контра підсипала Дафні. О, до речі про Дафну! Я пришвидшила ходу аби наздогнати Евана, котрий явно прямував до її кімнати. Еван сторожко на мене покосився.
— Ти не проти, якщо я кілька хвилин побуду з нею на самоті?
— Хочеш розбудити її цілунком? Не пройшло і ста років…
— Та годі! — гримнув він, — Теж мені, поборниця моралі!
— Та хай тобі грець! Дуже треба! Іди і… хоч скач, хоч плач. Тільки поклич, коли вона прокинеться.
— Угу, — люб’язно мовив він, закриваючи за собою двері дафниної кімнати.
Втім, Еван майже відразу визирнув звідти — я не встигла навіть образитись — з обличчям перекривленим, мовби п’явку ковтнув. Виявилося, що в гостях у постраждалої було повно народу: лікар, пан Коннерс, тихо розмовляв паном Артом, який сумний і невеселий, сидів коло дафниного ліжка. Коли ми зайшли до кімнати, він підвів на нас погляд своїх прозорих вампірячих очей і поважно кивнув.
— Добре, що ви прийшли. Дафна вже поволі приходить до тями і скоро зможе говорити.
Еван обійшов ліжко, ставши з іншої сторони, де професор не міг його бачити і корчив звідти різні злобні гримаси. Мені було трохи смішно спостерігати за ним, тож, аби не порушувати урочистої тиші недоречними веселощами, я переключила увагу на постраждалу. Дафна навіть зараз виглядала привабливо: в юному віці сон робить жінок спокійнішими і добрішими, ніж вони є насправді, більше того, навіть найпідступніша мегера виглядає у сні невинною і беззахисною, що не може не стимулювати чоловічий інтерес. Зрозуміло, чого вони товчуться коло ліжка нещасної в таких кількостях…
Дафна заворушилася, зітхнула і нарешті розплющила повіки. Вона обвела очима приміщення і тихо застогнала. Звісно, я теж не була би в захваті, якби, прикинувшись, побачила, що на мене вирячився цілий натовп! Пан Арт взяв її руку в свої долоні і нахилився до ліжка. На Евана я не дивилася, зате дуже добре чула його обурене пихтіння за спиною.
— Дафна, як ти себе почуваєш? — стурбовано поцікавився пан Арт.
— Погано. Таке враження, що голова зараз просто лусне, — манірно поскаржилась вона, переводячи стражденний погляд з Евана на пана Арта і назад, — А що сталось?
— Ти пережила тяжке випробування, — відповів професор, — Невідомі зловмисники напоїли тебе снодійним, викрали і залишили в прихованому приміщенні. Поки що ми не знаємо, хто це був і з якою метою вчинив цей злочин. Але зловмисників неодмінно треба знайти і покарати. Ти пам’ятаєш хоч щось?
— Ні, нічого не пам’ятаю… Лише якийсь неприємний сон… Це було схоже на каземати інквізиції — люди в балахонах, якесь залізяччя… І, вони щось хотіли від мене…
— Вони щось говорили?
— Я точно не пригадую. Якась нісенітниця, здається, звинувачували мене в чомусь. А потім, я пам’ятаю, мені було боляче… Так може це й не сон?
— Боляче — від чого? — поцікавився Еван.
Замість відповіді Дафна закотила рукав своєї бузкової піжами. Потім вона зойкнула і завмерла, з жахом
