— Голоси… Тихо! Слухайте…

Справді, чути було якісь голоси, але надто тихо, щоб можна було розібрати, про що мова. Ми із здивуванням роззиралися, шукаючи джерело звуків, серед яких ясно пролунав Еванів сміх. Схоже було, що голоси ці лунають звідкись знизу.

— Точно! — Горан ляснув себе по чолу, — Тут мусить бути підвал. Дверцята під сходами!

Дверцята були навіть не зачинені, так, провисали на старих петлях — видно було, ще тут переможним поступом пройшов загін наших товаришів. За дверима були короткі кам’яні сходи, котрі вели до підвального приміщення, досить великого, з низькими стелями, підтримуваними широкими кам’яними арками. Складалося враження, що це приміщення значно старше за всю шкільну псевдо-романську надбудову.

Коло протилежної стіни скупчився гурт наших колег, котрі розглядали щось у світлі потужного лампового ліхтаря. Коли наша група з’явилася на місці подій, якраз, схоже, вирішувалася якась палка суперечка — Еван і Джані стояли однин навпроти одного, випнувши груди, мов два бойових півні.

— Звідки я тобі візьму скривавлені шматки жертв? Ідіот! Думаєш, як екзекуція, так обов’язково гармидер навколо — море крові, купа трупів? Якщо вбивці, то і прибрати за собою не можуть?

— Мені докази потрібні, Еван!

— Очі роззуй! Мало тобі доказів? Думаєш, це приладдя гутаперчеве? З найближчого секс-шопу?

Дафна розсміялася в кулак. Решта присутніх теж ледве стримувало посмішки.

— А що там? — поцікавився Горан, — Ви знайшли штаб-квартиру місцевих збоченців?

— А, то ви! — зрадів Еван, — Ходіть сюди, в нас тут таке цікаве причандалля!

Ми підійшли ближче. Там, у невеличкій ніші стояв дивного вигляду стілець, до якого були прироблені металеві ланцюги з наручниками. Перед стільцем була наповнена вугіллям виїмка, а поряд лежало якесь потворне залізяччя.

— Так-так… — пробурмотів Боян, з ентузіазмом схиляючись над стільцем, — Цікаве поєднання…

— Тобі це щось говорить? — поцікавився Горан, — Ну, окрім того, що це схоже на інструмент для тортур?

— Говорить, е-е, просто репетує… Але я ніколи не бачив, щоб це так використовувалося. Бачите, це — penitant stool, 'стілець спокути'…

— А, я знаю, що це! — раптом подав голос Тоні.

— Ну і?

— Це такий стілець, на котрий саджали звинувачених у скоєнні гріховних дій, ну, помірної ваги. Засуджений повинен був на ньому сидіти перед усією паствою протягом кількох днів, а то й тижнів. Це британська протестантська традиція, ми це в коледжі проходили… Малоприємне покарання, але ж ні про які тортури мова не йшла!

— От і я про те, — кивнув Боян, — але прошу звернути увагу: оці щипці призначені для відкушування язика… оці, гм, штуки — для зажимання пальців. Це теж британська традиція, але вже єпископальна. Весь цей інструментарій якраз проти протестантів і застосовувався. Зокрема, за вказівкою єпископа Девіда Шарпа, статуя вбивці якого стоїть в адміністративному корпусі…

Тоні і Томаш зацікавлено перезирнулись. Поєднання справді наштовхувало на певні висновки. Хоч і не всіх.

— Це ще нічого не значить! — обурився Джані, — Може, їм просто подобається тримати тут ці речі в якості, ну, музейних експонатів, чи що…

Міхал нахилився до вугільної ями і помацав її вміст.

— Це вугілля палили відносно недавно… — промовив він.

— Звідки ти знаєш? — здивувалася Дафна, — Ти що, можеш це на доторк визначити?

— Та ні. Ось, дивіться, — Міхал продемонстрував всім свою знахідку. Це була довга сірничина для запалювання камінів, — Навряд чи вони тут барбекю смажили, вам не здається?

Тепер вже ніхто не сміявся і не намагався виступити із запереченнями — всі поволі перетравлювали інформацію. Тяжко, тяжко людям давалася віра в щось таке невірогідне, як тортури 'в британській традиції'… Я могла пишатися — автором ідеї з сірничиною була я, і он скільки, виявилося, вона заважила! Справді, як казав Рене Бамбузл, можна обійтись і без дорогих спец-ефектів…

І тут, в той момент, коли товариство вже було готове зробити певні висновки, сталося неочікуване. Ліхтар в руках Лори — вона взяла його від Бояна, поки той вивчав стілець — повільно згас.

— Я нічого не роблю! — з викликом повідомила вона, — Він сам… Напевне, батарейка сіла.

Нас відразу ж обступила незатишна темрява — все ж таки, одного ліхтаря було зовсім не досить для освітлення такого великого приміщення. Почувся рип дверей, що вели до підвалу, і кроки сходами. За мить ми побачили у непевному світлі ліхтаря, що до нас наближається група невідомих в темних балахонах з капюшонами. Ух, це був страшний момент! Навіть я, котра знала походження тортурного залізяччя, і то здригнулась, уявивши, що то могли бути ті самі Лорди, котрі здійснювали тут регулярні екзекуції.

— Сьогодні, нечестиве кодло, — лунким баритоном промовила одна з фігур, — прийшла ваша черга спокутувати свої гріхи перед Конгрегацією!

Ефектна пауза.

— Швидко скидайте штани і повертайтесь задом! — тонким фальцетом додав його супутник.

Ну, тут, звісно, всі вибухнули реготом, в першу чергу самі прибульці. Це, ясна річ, були Алекс і компанія. Кляті бамбузлівці зіпсували нам весь ефект! Відразу з’ясувалося, ніяка батарейка в ліхтарі не сіла, просто підступна Лора скрутила йому живлення. Тепер ліхтар знов ввімкнули, і підвал наповнився світлом і життєрадісним гомоном. Підтримувати всезагальну радість нам було важко, адже ж, скільки праці, і все намарне!

— А ну, що ви тут таке знайшли? — вирішив поцікавитися бармаглот. Він нахилився і безцеремонно підняв щипці для відкушування язика, — Ой, плоскогубці!

Ще один спалах сміху. Ну зрозуміло, після таких малоприємних переживань, людям просто необхідна позитивна розрядка… Серйозність моменту була втрачено безповоротно.

— О, а це що за ряднина? — запитав Алекс, риючись в приладді.

— Яка ряднина? — не зрозумів Еван.

Ми перезирнулися. Ніякої ряднини не планувалося.

— А ось! — він витяг з-під залізного ящику шмат тканини червоного кольору.

Цей шматок був нерівно відірваний від цілого, брудний і вимащений в золі. Тканина була схожа на трикотаж, з якого шиють светри. Якусь мить я пригадувала, де я таке вже бачила… А потім згадала.

— Цей шмат светра належав Анні, нашій одногрупниці, котра зникла два тижні тому, — ламким голосом повідомила я.

Сміх відразу затих. Люди дивилися на мене, і бачили, схоже, непідробний, абсолютно автентичний переляк на моєму обличчі. Я дивилася на них, і бачила подив, розгубленість і… Мабуть, страх? Але ж ми цього не планували! Чорт, що це значить?

Ніхто не зміг мені відповісти.

РОЗДІЛ IV. GOSSIP’S BRIDLE

Як я вже казав, єдиний шлях до серця жінки лежить через катування. Запевняю вас.Маркіз де Сад

Однієї ночі, десь за тиждень по нашій екскурсії до шкільного донжону, я прокинулась від жахливого зойку. При чому, не свого. Дивне і неприємне відчуття — прокинутись від такого страшного звуку, а потім лежати в темряві, в заціпенінні гадаючи, що б це таке могло бути…

Тоні підвівся на лікті і роззирнувся.

— Ірма?!

— Це не я, дурню. Якби то я волала, ти б посивів… Це, мабуть, в сусідів щось скоїлось. Хто тут живе, справа від нас?

— Якісь дівчатка. Ця, як її, Лора…

— А, справді, Лора і Ангела.

Мій сусід підхопився з ліжка і рушив до дверей.

— Та не переймайся, певне там щось комусь примарилось… Звичайна справа.

Так він мене і послухав. З коридору вже долинали кроки і стурбовані перемовляння. Тоні висунувся з дверей і поцікавився новинами. Як повідомили найбільш поінформовані, Лорі наснився страшний сон, от вона

Вы читаете Кодло
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

2

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату