на схід до зупинки Сан Дзаккарія. Там деякий час вивчав видобуту з кишені мапу (роззираючись більше по навколишньому жіноцтву). Врешті Респондент махнув рукою (на що?) і рушив пішки у північному напрямі (я йшов на відстані десяти метрів за ним). Йти назирці за Респондентом вельми нелегко, оскільки Респондент ходить не так, як інші респонденти (прошу зважити на мій досвід). Респондент має звичку раптово зупинятися, розвертатися, витягати мапу, йти назад, ще раз дивитися в мапу, втрачати орієнтацію, зосереджувати увагу на всіляких сміховинних дурницях (паперових квітах, смітниках, сохнучій жіночій білизні — секторові аномалій перевірити на предмет фетишизму). З тяжкою бідою доплентавшись до Кампо Сан Дзаккарія, Респондент зайшов усередину однойменної церкви, де пробув тридцять одну хвилину з невідомою метою (я залишався на площі). Виходячи з церкви, Респондент по-блюзнірськи осінив себе хрестом (тьху!) і вклонився (цікаво кому?).
Від Сан Дзаккарія по Фондамента дель Осмарін Респондент продовжив шлях на північ, але не до ортодоксійної церкви Сан Джорджо деї гречі (як можна було припустити з його хе-хе - богомільного настрою) і не поліційної квестури (як можна було би сподіватися в його становищі). Респондент обрав для пересування Руга джуффо з чого я виснував про наступну ціль його маршруту - Церкву Санта Марія Формоза (і не влився). Щоправда, недовгий час Респондент вагаючись походжав перед будівлею музею Кверіні Стампалія раз у раз поглядаючи на годинник і щось вираховуючи пошепки (здогадуюся
