Респондентовою спиною поринали в напівморок. Сатир підморгнув мені. Я затремтіла.
59. Я підійшла до Респондента впритул. Я занурила руку в його волосся. Волосся Респондента є шовковистим на дотик.
60. Я зняла з Респондента його окуляри і поклала їх на спінет. Без окулярів Респондент має зовсім інакші очі. Вони дивились на мене знизу і майже не бачили.
61. Мій плащ поповз із плечей на підлогу. Я зняла шалик і, закинувши його Респондентові за шию, притягнула його гарну голову до себе.
62. Ми завмерли. Це тривало досить довго.
63. Аж поки я не відчула, що Респондент обхопив мене трохи нижче сідниць своїми довгими красивими пальцями.
64. Тоді Респондент зітхнув усім тілом і нарешті підвівся із дзиґлика, не випускаючи мене з рук, а навпаки — підносячи над собою і міцно до себе притискаючи.
65. Я заплющила очі. Респондент наосліп ніс мене перед собою. Він міг спіткнутися на кожному кроці.
66. Але я відчула, що він кладе мене навзнак на тверду і гладку поверхню (письмовий стіл, ебенове дерево, XIV ст.).
67. Я допомогла Респондентові звільнити мене від спідниці, панчіх і трусиків. Це тривало майже століття. Респондент шурхотів наді мною своїм плащем, ніби дракон крилами.
68. З деякої Респондентової невправності при роздяганні та ін. я зробила висновок, що Респондент уже давно (ніколи?) не був з жінкою.
69. Ми відбивались у великому настінному дзеркалі (острів Мурано, початок XVII ст.), де я, розплющивши очі, побачила себе із закинутою назад головою та розведеними
