страждань, а саме тільки задоволення'. 'Про сповідь забудь, — остеріг я його. — Ми просто бесідуємо'. 'Тоді я просив би вашого дозволу спершу трохи пограти на органі, отче Антоніо', — виявив Станіслав. 'Ти граєш на органі?' — не приховував я свого ошелешення. 'У моїй країні майже всі вміють грати на органі, — пояснив Станіслав. — Хто гірше, хто краще. Я — посередньо'. Це повідомлення не на жарт зацікавило мене і я, вийшовши зі сповідальниці, повів його нагору, де показав наш невеличкий, а проте вельми прецизійний, підвладний лише добрим майстрам інструмент. По цьому я знову зійшов на низ, а Станіслав, не довше п'яти хвилин повправлявшися, зненацька і без особливих видимих зусиль та відчутних погрішностей відтворив знану канцону №3 G-dur Фрескобальді, після чого з іще більшою впевненістю і, я сказав би навіть із вишуканістю, — його ж таки, Фрескобальді, токату 'Per I'Elevazione'(1). 'Щоразу сильніше змушуєш ти мене дивуватися, чужинче, — визнав я, коли він зійшов униз, розробляючи свої довгі музичні пальці. — Якщо так у твоїй країні грають посередності, то що тоді говорити про кращих?' 'Я вчився музики в однієї старої органістки з мого рідного містечка. Вона була єврейка і померла на сто восьмому році життя. А, може, й не померла', — відповів Станіслав, але це нічого не пояснювало.
І тут мені сяйнула незла ідея. 'Слухай, а чи не вийти нам трохи на повітря? — запропонував я. — Вечір нині теплий і тихий, кипариси пахнуть гарно, Венеція на тому березі вже засвічує вогні. Я маю
