до дощу.
Уклонившись, Аомаме взяла спортивну сумку й попрямувала до дверей.
— Почекайте, будь ласка, — різким голосом затримав її ззаду Голомозий.
Зупинившись посеред кімнати, Аомаме озирнулася. її серце шалено закалатало. Несамохіть її права рука торкнулася пояса.
— А мата?… — запитав молодший охоронець. — Ви забули взяти мату, яку принесли, щоб постелити на підлозі.
Аомаме всміхнулася.
— На ній ваш лідер міцно спить, тож не годиться витягувати її зпід нього. Якщо ви не проти, я вам її залишу. Вона не дорога і досить зужита. Якщо буде непотрібна, викиньте.
Голомозий трошки задумався, але потім кивнув.
— Дякуємо за допомогу, — сказав він.
Коли Аомаме підійшла до порога, Кінський хвіст підвівся зі стільця і відчинив двері. Злегка вклонився. «Він так і не розтулив рота», — подумала Аомаме. Уклонившись у відповідь, вона рушила повз нього.
Та саме в цю мить, як сильний електричний розряд, її прошила ґвалтовна думка, що Кінський хвіст збирається схопити її праву руку. Це мав бути надзвичайно швидкий і точний рух. Такий, з яким у повітрі ловлять муху. Таким виразним було її миттєве враження. Усі м'язи Аомаме затужавіли. Шкіра взялася сиротами, серце закалатало вдвічі рідше. Перехопило подих, а по спині поповз мороз. Свідомість перейшла у збуджений стан. «Якби цей чоловік схопив мене за праву руку, я не змогла б вихопити пістолета, — думала вона. — І тоді я програла б. Він відчув, що я
Аомаме вийшла в коридор, устелений килимом. Не озираючись, неквапливо попрямувала до ліфта. Здавалось, Кінський хвіст визирнув з дверей і стежить за її поведінкою. Вона спиною відчувала його гострий, мов кинджал, погляд. Усі її м'язи страшно свербіли, але вона не оберталася. Цього не треба було робити. Повернувши за ріг коридору, вона нарешті розслабилася. Але все ще не могла заспокоїтися. Не знала, що станеться наступної миті. Вона натиснула на кнопку й, очікуючи ліфта (поки він прийшов, минула ціла вічність), сягнула рукою рукоятки пістолета. Щоб у будь-яку мить витягти його, якщо Кінський хвіст передумає й кинеться навздогін. Перед тим, як він своєю сильною рукою схопить її, вона без жодних вагань повинна застрелити його або себе. Котрий з двох варіантів треба вибрати, вона не знала. Можливо, до останку не знатиме.
Однак ніхто її не переслідував. У готельному коридорі панувала тиша. Двері ліфта з дзенькотом розчинились, і Аомаме зайшла всередину. Натиснула на кнопку фойє й дочекалася, коли двері зачиняться. Прикусивши губу, стежила за покажчиком поверхів. Спустившись униз, пройшла через просторе фойє й сіла в таксі, що стояло перед входом. Дощ уже зовсім перестав, але з автомобіля стікало стільки дощових крапель, що здавалося, наче він щойно виринув зпід води. «До західного входу станції Сіндзюку», — сказала Аомаме. Коли таксі рушило від готелю, вона щосили видихнула повітря, що зібралося в тілі. Заплющила очі й звільнила голову від будь-яких думок. Не хотіла ні про що думати.
Її сильно занудило. Відчуття було таке, ніби щось у шлунку піднімається до горла. Та якось вона повернула його назад. Натиснувши на кнопку, опустила наполовину шибку і набрала в легені вологого нічного повітря. Спершись на спинку сидіння, кілька разів глибоко дихнула. У роті відчувала зловісний запах. Здавалося, наче в тілі щось гниє.
Вона раптом знайшла в кишені своїх бавовняних штанів дві жувальні гумки. Тремтячими руками зірвала паперову обгортку й поволі жувала. М'ята. Рідний, знайомий запах, який трохи втихомирив нерви. Поки вона рухала щелепами, неприємний запах у роті мало-помалу слабшав. «Це означає, що насправді ніщо в мені не гниє, — подумала Аомаме. — Це страх навіяв мені таке дивне відчуття».
«У всякому разі, цим усе скінчилося, — міркувала вона. — Більше нікого не доведеться мені вбивати. Але я зробила правильно, — повторювала вона собі. — Той чоловік заслужив смерті. І, крім того, чисто випадково, він сам її прагнув. А я, за його бажанням, допомогла йому спокійно вмерти. Нічого неправильного не зробила. Лише пішла проти закону».
Та хоч скільки вона повторювала собі такі слова, в душі не могла себе переконати в їхній правильності. Нещодавно вона вбила своїми руками
Якщо вірити словам того чоловіка, то вона вбила провидця, який чує Божий голос. Але власник цього голосу — не бог. А, можливо,
Але ж Аомаме загалом не могла не вірити тому, що він казав. Чоловік не був фанатиком, а крім того, перед смертю людина не бреше. Та головне — його слова мали переконливу силу. Як великий якір. Усі кораблі мають якорі відповідної величини й ваги. Незалежно від того, які мерзоти він вчинив, скидався на великий корабель. Аомаме не могла цього не визнавати.
Непомітно для таксиста вона вийняла зза пояса пістолет і, знявши запобіжник, поклала у вініловий мішечок. Відділила від свого тіла смертельних п'ятсот грамів.
— Недавно був страшний грім, еге ж? І велика злива, — сказав таксист.
— Грім? — перепитала вона. їй здавалося, що це було дуже давно. Хоча минуло приблизно півгодини. Справді, торохтів грім. — Правду кажете. Була страшна громовиця.
— У прогнозі погоди про таке зовсім нічого не говорилося. Мовляв, цілий день стоятиме гарна погода.
Аомаме задумалася. Щось треба сказати. Але потрібних слів не знаходила. Здавалося, голова отупіла.
— Бо взагалі-то прогнози не справджуються, — мовила вона.
Таксист зиркнув у дзеркалі на неї. Можливо, її манера говорити здалася йому трохи неприродною.
— Кажуть, злива затопила вулиці, потекла на станцію Акасака-Міцуке, й колія метро опинилася під водою. Тому що дощ випав на обмеженій території. Поїзди на лінії Ґіндзасен та Маруноутісен тимчасово перестали ходити. Про це недавно говорилося в новинах по радіо.
«Через сильну зливу припинило роботу метро, — думала Аомаме. — Цікаво, який це матиме вплив на мої дії? Треба швидко вирішувати. Поїду на станцію Сіндзюку і з автоматичної камери схову заберу валізку і сумку. Потім зателефоную Тамару й отримаю від нього вказівку. Якщо із станції Сіндзюку доведеться добиратись по лінії Маруноутісен, то, можливо, матиму клопіт. Для втечі маю лише дві години. Якщо мине цей час, вони, занепокоєні тим, що їхній лідер не прокинувся, заглянуть у сусідню кімнату й виявлять, що він спустив дух. І тоді відразу почнуть діяти.
— На лінії Маруноутісен поїзди все ще не ходять? — спитала вона таксиста.
— Невідомо. Може, послухаємо новини по радіо?
— Так, будь ласка.
За словами лідера, ту громовицю спричинили
Таксист увімкнув радіостанцію «NHK», яка передавала музичну програму. Японський співак виконував
