припасли. Тільки не забули про чимало плічок.
Аомаме добула з валізки свій одяг і, переконавшись, що він не пожмаканий, повісила на плічках. Щоправда, розуміла, що для неї, втікачки, було б краще тримати його у валізці. Та в цьому світі їй найбільше не подобалося одягатись у щось зім'яте.
«Мабуть, я не зможу стати холоднокровною професійною злочинницею, — подумала вона. — Якщо в такий час мене дратують складки на одязі». І раптом вона згадала свою розмову з Аюмі.
— Ховаю готівку під матрацом у ліжку і в разі небезпеки хапаю її й тікаю через вікно.
— Саме так! — сказала Аюмі, ляскаючи пальцями. — Як у фільмі «Втеча» із Стівом Макквіном. У руках пачка банкнот і дробовик. Таке мені подобається.
— Таке життя не дуже радісне! — мовила Аомаме до стіни.
Потім Аомаме зайшла у ванну кімнату, роздяглась і стала під душ. Гаряча вода змила неприємний піт, що залишився на тілі. Вийшовши з ванної кімнати, сіла перед кухонним столиком і, витираючи рушником мокре волосся, ще раз ковтнула з бляшанки пива.
«Сьогодні багато чого успішно просунулося вперед, — подумала вона. — Дзенькнувши, закрутилися коліщатка. Тепер уже назад не повернуться. Так заведено у світі».
Узявши пістолет, вона покрутила ним вгору-вниз і вставила його дуло собі в рот. Зубами відчула страшний холод твердого металу й легкий запах мастила. Так можна прострелити мозок. Звести курок і натиснути на гашетку. На цьому все скінчиться. Не доведеться ні про що думати. Не доведеться тікати.
Аомаме не дуже боялася смерті. «Я помру, але Тенґо-кун залишиться живим. Він житиме 1Q84 року в цьому світі з двома Місяцями. Але мене там
Вона поволі обвела очима кімнату. «Як показова кімната, — подумала вона. — Чиста, обставлена в одному стилі. З усім потрібним. Але знеособлена, відчужена. Як звичайне пап'є-маше. Смерть у такому місці навряд чи можна назвати приємною. А якби навіть вдалося зробити декорації привабливими, то хіба смерть у цьому світі стала б приємною? Бо, як добре подумати, то світ, в якому ми живемо, — це велетенська показова кімната. Заходиш у неї, сідаєш, п'єш чай, поглядаєш на краєвид за вікном і, коли настає відповідний час, дякуєш і виходиш. Усі меблі там тимчасові, штучні. Навіть Місяць, що висить у вікні, зроблений з пап'є- маше».
«Однак я люблю-таки Тенґо-куна», — подумала Аомаме. І вголос тихо сказала:
Аомаме зиркнула на круглий настінний годинник простого дизайну фірми «Braun», що пасував до пістолета фірми «Heckler & Koch». Крім нього, на стіні нічого не висіло. Стрілки годинника перейшли за десяту. Скоро ті охоронці виявлять труп лідера.
У спальні вишуканого номера-люкс готелю «Окура» один чоловік спустив дух.
І нарешті почнеться час привидів.
Розділ 16
(про Тенґо)
Як «Летючий голландець»
«Цікаво, яким буде світ завтра?»
— Цього ніхто не знає, — вгадавши його думки, сказала Фукаері.
Однак коли Тенґо прокинувся, світ, здавалося, помітно не змінився порівняно з тим, яким був напередодні перед сном. Стрілки годинника при узголів'ї перейшли за шосту. За вікном зовсім просвітліло. Повітря було прозоре, крізь щілину між шторами, наче клин, пробивалося світло. Нарешті літо, видно, наближалося до свого кінця. Лунали різкі, яскраві пташині голоси. Вчорашня несамовита громовиця зникла, як привид. Або відбувалася хтозна-де в далекому минулому. Пробудившись, Тенґо насамперед подумав, чи не зникла вночі Фукаері. Та ні, вона міцно спала поряд з ним, неначе звірятко під час зимової сплячки. її сонне обличчя було гарне, тонке чорне волосся, спадаючи на білу щоку, вимальовувало на ній складний візерунок. Вухо ховалося під волоссям. Вона тихо посапувала. Якийсь час Тенґо дивився на стелю і прислухався до її дихання, схожого на подмух маленького ковальського міха.
Він усе ще ясно пам'ятав учорашнє виверження сімені. Як тільки згадав, що розлився у лоно дівчини, то страшно збентежився. Воно було
Однак це не була полюція. Тенґо не мав сумніву, що вивергнув сім'я у лоно Фукаері. Вона сама впустила всередину його прутень і до останку з нього все поглинула. Він тільки слухняно їй підкорявся. Тоді його тіло настільки задерев'яніло, що не міг і пальцем ворухнути. Самому Тенґо здавалося, ніби вивергає сім'я, перебуваючи в аудиторії початкової школи. «Не турбуйтесь, я в жодному разі не завагітнію», — раптом сказала Фукаері. Що все це сталося насправді, він не міг зрозуміти. Проте воно сталося таки в реальному світі як щось реальне. Мабуть.
Вибравшись із ліжка, Тенґо одягнувся і, скип'ятивши в кухні воду, приготував каву. Поки варив каву, спробував дати лад думкам. Як речам у шухляді. Однак порядку не навів. Лише кілька речей поміняв місцями. На місці гумки поклав скріпки, на місці скріпок — стругачку для олівців, на місці стругачки для олівців — гумку. Один безлад тільки змінився іншим.
Випивши свіжої кави, пішов у ванну кімнату й, слухаючи по радіо програму барокової музики, поголився. Передавали партитуру для виконання соло на різних інструментах Телемана. Тенґо завжди поводився однаково. Випивав приготовлену на кухні каву й, слухаючи по радіо програму «Барокова музика для вас», голився. Щодня змінювався тільки репертуар. Скажімо, вчора була музика для клавесина Рамо.
Коментатор розповідав:
У першій половині вісімнадцятого століття Телемана високо оцінювали в усіх куточках Європи, а от у дев'ятнадцятому столітті його твори, через їхню надмірну кількість, люди почали зневажати. Однак вини Телемана в цьому немає. Унаслідок змін у формуванні європейського суспільства значно змінилися цілі музикальної творчості, що й призвело до такої радикальної переміни оцінок.
«Це новий світ?» — подумав Тенґо.
Він оглянувся навколо. Якихось змін не помітив. Ще не бачив і людей, схильних до зневаги. Так чи інакше, треба голитися. Бо ніхто його не поголить, незалежно від того, світ змінився чи ні. Тільки власна рука це зробить.
Поголившись, він з'їв підсмажений тост з маслом і випив ще одну чашку кави. Зайшов у спальню подивитися на Фукаері. Видно, вона міцно спала, бо зовсім не ворушилася. її поза анітрохи не змінилася. Волосся вимальовувало на щоці той самий візерунок. Уві сні дихала так само спокійно.
Наразі Тенґо нічого на сьогодні не запланував. Лекцій у підготовчій школі не мав. Не збирався нікуди йти й не чекав нікого в гості. Мав право робити цілий день те, що хотів. Сівши за кухонний стіл, писав продовження свого твору. За допомогою авторучки заповнював ієрогліфами клітинки аркушів паперу. Як
