Вагман приняв пана маршалка покірно, просив його сідати, а сам, стоячи перед ним, запитав, чим може служити? Пан маршалок усміхнувся на кутні зуби.
– Чую, що у вас мої векселі.
– Дещо є.
– Ви завдали собі праці скупити їх.
– Продавали, то я купував.
– Яку ціль мали ви, скуповуючи мої довги?
– Інтерес, прошу вельможного пана маршалка. Пан маршалок добра фірма, то чому ж не маю купити?
– І що ж думаєте робити з ними?
– Що маю робити? Надіюся, що пан маршалок сплатять. Адже папери добрі.
– Не бійтеся, пане Вагман, свого підпису я ніколи не заперечу.
– Може, вельможний пан маршалок хочуть зараз сплатити дещо?
– Бачите, пане Вагман, дещо я міг би, але думаю, що ліпше буде все відразу. У вас там багато тих папірців?
– Буде на п’ятдесят тисяч, а може й троха більше.
– Отже, бачите, у мене накльована фінансова операція, що позволить мені сплатити все те відразу.
– Але коли?
– До Великодня найдалі. Можете до того часу переждати?
– Що ж, пан маршалок знають, in Geldsachen hort die Gemultlichkeit auf511. Я пана маршалка не хочу руйнувати, бо то для мене не є ніякий інтерес. Але все-таки ліпше було би сплатити все якнайшвидше. Знають пан маршалок, гроші гроші родять, проценти ростуть.
– Се вже моя страта. Що маю робити! Прийде час, то заплачу все. Тілько прошу підождати, найдалі до Великодня.
– Що ж, пан маршалок знають, такі папери – то перелетні птахи. Сьогодні вони в моїх руках, завтра трафиться купець, і я продам їх, а тоді не можу ручити ні за що.
– Розуміється, пане Вагман, розуміється. Я проти того нічого не говорю. Але дві чемності можете мені зробити.
– Які?