п’ятим і шостим данням пан маршалок з найневиннішим у світі лицем запитав Кшивотульського, чи він перечитав уже нарис статуту нової, реформованої каси, розісланий усім членам ради повітової?
– Одержав і я сей елаборат, але подумав собі: шкода часу і атласу, – відповів граф.
– Однако я просив би конче коханого графа прочитати його, – чемненько мовив пан маршалок. – І надіюсь, що прочитання розсіє ті упередження, які пан граф має до сеї реформи.
– Як то? Хіба сей новий статут лишає річ по-старому?
– Ні, навпаки, він поступовий, можна сказати, революційний, – з усміхом мовив маршалок.
– Знаєш, коханий маршалку, що я ворог усякої революції.
– А таки надіюся, що тебе, коханий графе, наверну на сю, спеціально на сю революцію.
– Мусила б бути якась незвичайна.
– І є. Подумай собі, ми реформуємо властиво нашу, панську касу. То значить, переводимо будущу, спільну касу на статут теперішньої хлопської. Робимо її спільною для всіх у повіті, хто потребує кредиту.
– Хто найбільше потребує, той найбільше візьме, – байдужно втрутив граф.
– Розуміється, – потвердив маршалок, удаючи, що не зрозумів особистої алюзії. – А спеціальними параграфами означено maxima541, до яких може доходити кредит для великої, а для яких для дрібної посілості.
– Нова кість незгоди, – знов байдужно втрутив граф, делікатно оббираючи удо печеної качки.
– Зовсім ні. Вони обчислені на основі дотеперішніх балансів. Зрештою при спеціальній дискусії можна цифри змінити. Ходить тілько о принцип. Адже дві повітові каси – се подвійна адміністрація, подвійний кошт.
– Се так.
– В усякім разі дуже прошу любого графа...
– Але ж розуміється! – перервав живо граф. – Се ж мій обов’язок переглянути статут.
– Ми не зрікаємось твоєї цінної опозиції, – з солодким усміхом мовив маршалок. – Навпаки, вона нам дуже пожадана, але почуваємо, що в основному питанні по нашім боці правда.
– Ну, маршалку, – мовив трохи уражений граф, – за кого ж ти мене маєш, думаючи, що я можу бути в опозиції проти справедливого проекту?
– А в такім разі ми погодимося! – радісно мовив маршалок і протягнув графові обі руки. Сей обтер пальці правої руки серветою і подав її маршалкові.
Обід помалу доходив до кінця. Коли подали індика, гостям поналивано шампана, і граф Кшивотульський підніс тост на здоров’я соленізантки, оздоби польського жіноцтва, господині повіту, пані маршалкової. Тост принято з ентузіазмом, граф поцілував руку господині, а за його прикладом робили се по черзі всі інші гості. Потім пішло морожене, цукри і фрукти, і тут