Настя. А я, знаєш, не хотіла після того вечора й приходити до тієї принді; та уже просила боже як!
Наталка. І мене теж; ще й стара Сірчиха приходила. Так я уже подумала, бог з ними! Ну й щастя ж оцій Проні! І чим вона взяла?
Настя. Кислим оком та довгим носом.
Наталка. А вже правда! І де в його ті очі були?
Настя. Звичайно, за гроші бере.
Наталка. То вона його заманила своїми гарними приборами та брансолетами.
Настя. Дай мені, серце, покій! Хіба вона вміє й прибратись до ладу? Поначеплює, понавішує, мов на куделю вовни, та й повертається, як індик, і все оте на їй, як на корові сідло…
Наталка. Іменно, як на корові сідло…
Настя. А з того ганчір'я ще й пика вигляда, що за три дні не одполощеш!
Ті ж і Проня.
Проня (входить і поважно вітається)
Наталка. Ах, яке на вас убрання, аж очі вбира!
Настя. Чудо, чудо! У вас таки смаку як у тії кралі.
Наталка. Та яке модне!
Проня. У первому магазині на Хрещатику шилось.
Наталка. А як до лиця все вам, хоч малюй!
Настя. Ви сьогодні дуже гарні, мов та квіточка, що в віночку!
Проня. Мерси за компліман!
Настя (до Наталки)
Наталка (до Насті)
Настя. Чи справжні ж?
Проня. Авжеж!
Ті ж і Явдокія Пилипівна.
Явдокія Пилипівна (вибіга з пекарні у чепчику і в довгім платку)
Настя. Ого! Сімдесят п'ять!
Наталка. Ой, мамо моя!
Проня. Таки не витерпіли, прибігли; ще й Химку сюди приведіть!
Явдокія Пилипівна. Як-то, щоб і тепер, коли слушний час настав, не похвалитись перед добрими людьми? Ні вже, дочко, вибачайте!
Проня. Охота! Диво яке, що золото чи гальмази!
Явдокія Пилипівна. Як-то не диво? От за ту матерію, що на сукні, позаторік платила ще по три карбованці!
Настя. Позаторік ще?
Явдокія Пилипівна. Еге ж, тепер за таку ціну не купиш!
Проня. Ви б, мамо, пішли краще до пекарні порядкувати, ніж не знать що верзти!
Явдокія Пилипівна. Та там уже все готове. А за другу сукню, шовкову, заплатила аж по три карбованці з половиною за аршин: така вже дорога, що й господи! Ось я винесу. (Іде в кімнату)
Проня. Та що ви розносились, неначе не носили зроду шовкового?
Настя і Наталка. Покажіть, покажіть; ми ще не бачили!
Степан (з-за вікна)
Голос. За якогось цилюрника.
Степан. Невже за Голохвостого? Жид, значить, правду казав.
Явдокія Пилипівна (таска цілий жмут всяких суконь)
Настя. Чудесне! Широке та добряще! (Маца)
Наталка. Ой, яке гарне! Як шелестить!