уперед. Ясна річ, він любив незвичні прийоми, але остерігався переступати певну лінію, яку у відповідному місці сам собі накреслив. Загалом, мав, так би мовити, нервову вдачу. Його слова та дії були здебільшого тільки поверховою грою напоказ.
Заради обережності Комацу підстраховувався кількома способами. Скажімо, в одну вечірню газету щотижня дописував статті на літературномистецькі теми. Хвалив або гудив у них різних письменників. Коли гудив, добирав досить гострі слова. І цим гордився. Газетна колонка, яку він вів, була безіменною, але в літературних колах знали, хто її пише. Природно, що люди не люблять, коли їх обмовляють у газеті. А тому письменники трималися від нього подалі. Не відмовлявся Комацу писати статті й на замовлення. Принаймні іноді. Бо інакше не знав би, про що розповідати в газетній колонці. Тенґо не дуже подобалася така корислива риса Комацу. Шпетячи літературне середовище, Комацу одночасно використовував його систему на власну користь. Як редактор мав чудову інтуїцію і зробив для Тенґо багато чого доброго. Його поради щодо писання художнього твору були загалом важливими. А проте Тенґо намагався зберігати певну відстань у дружбі з ним. Було б жахливо, якби, дуже зблизившись з Комацу й повністю довірившись йому, залишився зрадженим у скрутну хвилину. У цьому розумінні Тенґо також був обережною людиною.
– Як я вже казав, твій варіант «Повітряної личинки» майже ідеальний. Це чудово! – вів далі Комацу. – І тільки в деяких місцях хотілося б, при можливості, її переробити. Але не зараз. На стадії конкурсу цього досить. Поправити її бажано після отримання премії, під час підготовки до публікації в часопису.
– Поправити в чому?
– Коли
– Звісно, пригадую.
– На мою думку, про два Місяці там недостатньо сказано. Неповно. Хотілося б докладнішого й конкретнішого опису. Іншого побажання не маю.
– Опис справді здається трохи коротким. Але надмірним поясненням я не хотів руйнувати плину оригінального тексту Фукаері.
Комацу підняв руку із затиснутою між пальцями сигаретою.
– Тенґокун, ти лишень ось про що подумай. Читачі досі не один раз бачили один Місяць на небі. Так чи ні? А от двох – ніколи. А тому, коли в оповідання вноситься щось небачене, то воно потребує якомога докладнішого й точнішого опису. Адже можна або треба опустити лише опис того, що майже всім читачам відоме.
– Зрозуміло, – сказав Тенґо. У словах Комацу справді була логіка. – Опис того, як з'являються два Місяці, зроблю детальнішим.
– Гаразд. Тоді все буде досконале, – сказав Комацу. І загасив сигарету. – Більше мені нема що додати.
– Я тішуся, коли ви, Комацусан, хвалите те, що я написав. Але цього разу, признаюсь, не радію, – сказав Тенґо.
– Ти дуже швидко ростеш, – поволі, наче карбуючи слова, промовив Комацу. – Як стиліст і письменник. З цього можна щиро радіти. Завдяки переробленню «Повітряної личинки» ти, напевне, багато чого дізнався про оповідання. Не сумніваюся, що наступного разу це стане тобі у пригоді, коли писатимеш свій твір.
– Якщо наступний раз буде…
Комацу посміхнувся.
– Не турбуйся. Ти зробив усе, що було треба. Тепер моя черга. А ти можеш сісти на лавку й спостерігати, як іде гра.
Підійшов офіціант і долив у склянки холодної води. Тенґо випив півпорції. І відчув, що взагалі не хотів води.
– Це Арістотель сказав, що людська душа зростає завдяки розуму, волі й пристрасті? – запитав Тенґо.
– Ні, ці слова належать Платону. Якщо порівнювати цих філософів, то вони відрізняються один від одного так, як Мел Торме і Бінґ Кросбі. Принаймні, в давнину все було простим. Хіба не приємно уявити собі, як розум, воля і пристрасть відкривають нараду й, сидячи за столом, запально дискутують?
– Загалом можна передбачити, хто з них програє.