- А де це взагалі?
- Поблизу Америки. На Гавайях.
- А якою мовою там говорять?
- По-англійськи.
- А я знаю тільки німецьку. І російську.
- Це якраз не проблема. Я знаю англійську дуже добре.
- Кажеш, що в одних купальниках по вулицях? Хочеться це побачити.
Томаш вирішив, що рибка попалася на гачок. Тиснув далі...
- Можемо їхати навіть завтра. Разом. Будемо ходити алеями, а навколо нас стадо кралечок.
- Ех, шкода лише, що Вам світить двадцять п'ять років ув'язнення, - встаючи, сказав капітан. - Добра Ви людина. Добродушна. Подумати тільки, щоб взяти з собою на відпочинок поліцейського, який його ж заарештував...
І вийшов. Арештований у відчаї бився головою об стіну доти, поки не почув, що ще один такий удар і його голова просто трісне навпіл. Коли Томаш заспокоївся, хтось тихенько постукав в двері камери.
- Хто там?
- Ми, бідні поліцейські. Хочеш, може, ще сьогодні дістати ключ від своєї камери?
- І наскільки ви бідні?
- Тисячі злотих нам вистачить.
Відрахував десять банкнот із заробітку від минулого дня і просунув через вічко.
- От повезло, - від радості присвиснув
- Підйом, терористе! Ми зловили справжнього Яна Ковальські! Зараз ми Вам зробимо очну ставку!
А було все так: ріка, в яку українська мафія скинула забетонованого Якуба, не належала до глибоких. Правду кажучи, вона взагалі була мілка. Під мостом, в тому місці, де приземлився екзорцист, глибина була якраз така, щоб не забитися. Коли він піднявся на ноги, то виявилось, що вода не дістає йому навіть до пояса. Так Якуб і простояв всю ніч по коліна в воді. Відчуття, може, і не найприємніші, зате загрози життю не було. До ранку цемент розм'якнув настільки, що ув'язнений міг звільнити ноги. Якуб виправ штани від цементу і бруду та пішов в напрямку Ухань. Під час тієї довгої ночі було над чим добре подумати і в його голові народився план кривавої помсти. На додачу до всього, що сталося за останню добу, тією дорогою після невдалого переслідування, а потім після таких же безрезультатних всеношних пошуків, поверталася патрульна машина - та сама, від якої так вміло Якуб тоді втік. Наш герой був настільки виснажений, що повторювати нічні пригоди в нього просто не було ні сил, ні бажання. Відтак, стражі порядку хапнули його без особливих зусиль...
- Хто це? - перепитався Якуба капітан.
Його рука драматичним жестом показувала на Томаша. Той останній підморгнув. Дорогою з камери в кабінет допитів його моральний дух повністю зламався і тепер він вирішив у всьому зізнатися.
- Без поняття, - буркнув екзорцист. Вперше бачу цього типа на власні очі.
- Якуб, друзяка, ти що не впізнаєш мене?!
- Так хто ж це? - повторив запитання Вовковські.
- Не знаю.
- Добре. Пане Ковальські, хто це?
Томаш одразу зрозумів свою помилку.
- Без поняття.
- Але ж Ви його впізнали! І навіть назвали на ім'я.
- Це наклепи! Я його вперше в житті бачу.
Вовковські зітхнув.
- Вивести їх! - закомандував. - І підслуховуйте, про що будуть говорити.
Затриманих кинули в камеру без вікон.
- Звідки ти тут взявся? - Якуб запитав Томаша, коли вони вже були наодинці.
- Ми приїхали сюди тебе відбити.
- Я просто вражений.
- Але щось нам все пішло не так.
-Гм?
- Я вибив аварійний вихід поліцейського відділку, ввірвався з автоматом всередину, а там - тупик і сміттєзвалище.
- Холера! А всі інші з загону де?
Здається, дали драпака, коли я був всередині.
- То на них схоже, - усміхнувся з жалем екзорцист. - Втікли і залишили нас. Але нічого. Семен, напевно, щось придумає, щоб нас витягти...
- Повернуться. Сто відсотків даю. Всі гроші з готельної каси зі мною, - посміхнувся. - Семен казав сховати їх в дуплі, але я в тій заворушці не встиг.
- То добре, - втішився Якуб, - спробуємо підкупити лєга-
вих.
- Ой, це буде не просто.
- Чому?
- Я вже пробував.
-1 що?
- Десять старих мільйонів пропало.
- Розповідай, як все було, але детально.
А тим часом поліцейські, які так легко підзаробили минулого дня, сиділи в своїй кімнаті і заливали муки совісті.
- Не добре вчинили, ми ж його обманули, - сказав один із них.
- Поліція не повинна так дурити, тим паче пенсіонерів.
- А давай ми йому сьогодні той ключ дамо, - вирішив третій. - Ніхто ж навіть не дізнається, що це ми. А навіть якщо і випливе, за це ніхто нас з роботи не вижене...
Томаш щойно закінчив розповідати Якубу про свої нещастя, як хтось відкрив очко в дверях.
- Пс.. - шепнув. - Лови ключ.
Ключ впав на підлогу. Томаш зловив його і тріумфально показав своєму другу.
-Ура! Є!
- Браво!
Обидва підскочили до дверей. І тут зупинилися, як вкопані, і жалісно завили. Зсередини масивних металевих дверей камери не було і сліду від замкової шпарини. Зате з іншого боку був засув. Ну, так в житті буває... Закон підлості, як то кажуть...
Десь посеред ночі Томаш і Якуб почали штурмувати двері камери своїми чоботами. Як вони й передбачали, до них швидко прибіг сонний охоронець.
- Ви що, взагалі, вже на старість з глузду з'їхали? Ніч надворі! Чи вам газу для заспокоєння напустити?!
- Ми хочемо спати!
- Так спіть й іншим не заважайте!
- Так ви зайдіть сюди і послухайте!
Заінтригований охоронець зайшов. В камері справді було досить голосно чути якийсь монотонний звук.
- Що це за дивний звук? - промовив вголос.
- Якесь падла ще від вчорашнього вечора довбе відбійним молотком під нами! Якщо хочете, щоб ми могли хоч щось говорити під час допитів, то спочатку дайте нам виспатися. А то не знаю, як мій друг, але коли я сплю мало, тоді стаю небагатослівним і мовчазним, - пояснив екзорцист.
