- Не біда! Посиплемо сіллю і буде ОК'ей, - сказав Микола. -Добре було б ще принести каністру з машини.

- Але за що? - викрикнув полонений.

- А хто інспектора з податкової служби грабанув, га? - запитав Ігор. - Ось ваша податкова і найняла нас...

Якуб вже давно підозрював, що держслужбовці можуть вигадати будь-яку дурницю, але лише зараз мав можливість в цьому переконатися.

- Польська податкова найняла українську мафію?!

- Ну, по-перше, ми не мафія, а поважні бізнесмени. А по-друге, без наших послуг таких ненормальних податків, як у Вас в країні, з простих громадян ніхто б не стягнув, - пояснив Микола.

- Панове, а може ми все ж таки домовимося? - Якуб не полюбляв тортур.

- Ну, говори, - дозволив Микола.

- Я - власник готелю в Уханях. Чудова, красива резиденція. Дванадцять кімнат. Можна заробити, скільки захочете. На місці є кухня і самогончику можна нагнати...

Троє українців подивилися один на одного і, задумавшись, почухали потилиці.

- Готель, кажеш... - замріявся Ігор. - Можна туристів у підвалах закривати, а потім за них викуп просити! Справа-то - хороша. Добре, - повернувся до Якуба. - Беремо! Напиши нам довіреність, що ти передаєш нам усі права на ведення бізнесу в готелі від твого імені.

Звільнили йому одну руку і він їм написав, що ті хотіли. Микола сховав папір і витягнув з-під піхви багнет.

- Що тобі відрізати першим? - запитався прямо.

- Зараз-зараз, - занервував полонений. - Але чого ви хочете мене забити? Я ж вам весь готель віддав!

- Готель ми то взяли, але сам розумієш, грошенята ми то від податкової також отримали наперед.

- Але так несправедливо!

- Все навіть дуже справедливо, - запротестував Ігор. - Ми ж нічого не говорили про дарування життя...

- Сволота! І Ви ще називаєте себе українцями? Та мій ді-дусь-партизан в могилі від такого сорому перевернеться!.. Я не хочу признаватися до такого роду! Інквізиції на вас нема...

- Зате для тебе буде, - і Микола потряс каністрою, яка вже стояла поблизу його ноги. Всередині щось захлюпало. Бензин.

- Але ви ж не можете мене вбити в церкві! - завив. - Це ж осквернення святого місця!

Троє мафіозі стали, як вкопані.

- Він правий, трясця його матері, - сказав Павло. - Не дуже добре. В церкві - це великий гріх.

- Добре, - прийняв рішення Ігор. - Відв'яжіть його. Покінчимо з ним надворі.

Якуба розв'язали і виволокли на подвір'я. Дорогою Вен-дрович їх переконував, що вбивство навіть поза територією церкви, є також важким гріхом.

Перед церквою лежало трохи будматеріалів. Мабуть, якийсь спонсор готувався до ремонту.

- Знаєте, що? - заговорив Ігор. - Ми ж поважні українські бізнесмени.

- Ну, так, - підтвердив Павло.

Якуб про всяк випадок енергійно покивав головою.

- Україна завжди була центром Європи, а ми що? Поводимося, як та дич з російської мафії. Вони ж як не стріляють, то ножами ріжуть.

- До чого ти ведеш?

- Думаю, що ми маємо поступити якось більш цивілізовано... по-європейськи.

- Тобто, ви мене відпустите? - втішився Якуб.

- Забетонуємо йому ноги у відрі і скинемо з моста у воду. Хай собі рибки половить.

- То ж по чиказькі буде, - жертва робила спроби втрутитись.

- А де найближчий міст? - бандити не зважали вже на нього.

- Сто метрів звідси!

- Тоді, до діла!

Як вирішили, так і зробили. В останні хвилини свого життя Якуб Вендрович поводився з гідністю.

- Буду вас відвідувати ночами і лякати в темряві, - пообіцяв.

А потім, його зіштовхнули з моста, а самі поїхали в бік готелю.

Ф

Капітан Вовковські зайшов до камери Томаша.

- Сподіваюсь, пан вже дозріли до нормальної розмови? -перепитав.

- Звичайно, що так. Може, нам навіть вдасться домовити- ' ся? - арештант корупційно натякнув.

- Як домовитися? - капітан Вовковські був цілковито непідкупним.

Його непідкупність була наслідком, коротше кажучи, помилки молодості. Ще за часів навчання в міліцейській академії, молодий студент помилково замість лекції з психології поведінки арештованих записався на курси філософії. В результаті цього необачного вибору він вмів цитувати напам'ять в оригіналі «золоті» фрази більше двадцяти різних мислителів, а от різні там натяки чи невербальні жести, якими спілкувалися спіймані криміналісти, залишалися для нього справжньою «та-була расою».

Ну, звичайно ж, Томаш про таке і не міг підозрювати, тому і далі безупинно продовжував спроби підкупу:

- То що, зробимо ЦЕ? - підморгнувши, повторив свою пропозицію.

Вовковські був новеньким на службі. Ще не мав тієї витривалості й стійкості, яка притаманна досвідченим поліцейським. Можна сказати, що для поліцейського він був дуже ввічливий і ставився з розумінням до людських проблем.

- Якщо Вам щось потрапило в око, то я можу дати носову хустинку, - запропонував допомогу.

Томаш показав пальцями енергійний жест підрахунку грошей.

- Якщо Вас щось покусало, жодних проблем, можете почухатися. Не соромтесь. Правду кажучи, мені навіть не зручно перед Вами. Ми вже давно планували провести дезинфекцію всіх приміщень. Але минулого місяця нам врізали бюджет в статті про господарські витрати, і ми не змогли закупити достатню кількість мийних засобів.

Затриманий вирішив перейти до вербальних натяків. Але горе-бізнесмен не міг підозрювати, що і такі прямі, навіть банальні натяки стануть для капітана незрозумілими.

- Може, Вам машина потрібна? - заговорив.

- На службі для Вас я - громадянин начальник, - поправив його капітан.

- Вибачте, громадянин начальник, може, Вам потрібна машина?

- В принципі, не потрібна. В мене є службова.

- А не хотіли б мати своєї власної?

- А навіщо? Щоб одні лише податки платити? А бензин останнім часом подорожчав...

- А може, Вам квартира потрібна?

- Тільки-но отримав однокімнатну. Теж службова. Мені вистачає.

Проблема виявилася складнішою, ніж здавалася. Але То-маш тримався.

- А Ви ніколи не мріяли поїхати на відпочинок десь в далекі краї?

- А для чого? Гір мені цілком вистачає, а Карпати тут зовсім близько.

- А чи знаєте Ви, що в Гонолулу дівчата ходять по вулицях в одних лише купальниках?

Брови капітана піднялися від здивування.

- Дай-но мені адресу того Гонолулу, я зараз же вишлю туди бригаду. Ті їм такі штрафи випишуть за недотримання моральних норм поведінки в громадських місцях...

- Так це ж за кордоном...

- Польська поліція добереться навіть в Пекло, якщо буде треба!

Кілька днів потому капітан мав можливість переконатися на собі в правдивості цього твердження.

- Дівчата ходять майже голі, - не здавався ув'язнений. - А море там увесь рік тепле. З тими дівчатами там можна плавати на човнах, а можна і просто загаряти.