- Ні. Прошу вгадувати далі.
- Контрабанда?
- Контрабанда чого?
- Нічого. Я нічого не перевозив контрабандою. Я лише перевіряю випадки.
- За контрабанду теж. Але це ще не найголовніше. Вгадуй далі.
- Пас. Більше не знаю.
- Тебе заарештували за такими звинуваченнями: збройний напад і обкрадання. Якщо ви погодитеся співпрацювати з правоохоронними органами, тоді я особисто постараюся просити за Вас пом'якшення вироку в суді. Замість восьми років, Ви зможете отримати максимум п'ять. А там і за відмінну поведінку теж можна буде отримати бонус.
В цей момент в кімнату зайшов ще один поліцейський. Він приніс якийсь довгий комп'ютерний роздрук.
- Ось тут особова справа цього Ковальського, - сказав, - а він не такий вже й беззахисний, як виглядає. За його плечима вже тридцять вироків було.
Екзорцист з жахом усвідомив, що десь в Польщі волочиться якийсь справжній Ян Ковальський, який прогрішився навіть більше, ніж сам Якуб. Вендровичу це дуже не сподобалося, а тим паче в такій ситуації все міняло картину.
Здаюся, - сказав він вимушено. - Я - Якуб Вендрович. - І я хочу відповідати перед законом лише за свої провини...
- Зараз не час для жартів, - гаркнув капітан.
- Я готовий відповідати перед судом за всі свої злочини, але я не хочу, щоб на мене повісили всі справи і огріхи якогось надуманого мною Ковальського! - у відчаї заговорив Якуб.
Поліцейський важко зітхнув.
- Добре. Почнемо все з початку, - сказав спокійно. - Прошу відповідати на мої запитання правдиво.
- Добре.
- Чи Ви є власником фабрики прального порошку в Соха-чеві, там де підпільно виробляли амфетамін?
- Чи Ви є членом терористичної організації «Зелені месники»?
- Пане Ковальські, Ви обіцяли говорити правду! То чого Ви тепер вигадуєте найдурніший спосіб захисту...
- Я не Ковальські! - зазначив Якуб, кидаючись на слідчого.
Трохи йому не пощастило і Якуб по дорозі зачепився за
кабель і впав, вдарившись чолом об ріг стола. Пройшло чимало часу, поки він прийшов до тями. Вендрович знову сидів на кріслі, цього разу прив'язаний до нього.
- Почнемо все з початку, - капітан Вовковські був втіленням надзвичайної терпимості. - Згода?
-Так.
- Прізвище і ім'я?
- Не пам'ятаю.
Цього разу казав правду. Удар об кут стола спровокував нетривалу втрату пам'яті.
- Ян Ковальські. Правда?
Слова капітана були як бальзам для запамороченого розуму арештанта.
- Якщо капітан так стверджує, то, мабуть, так і є, - усміхнувся дідок. - Поліція ж не буде брехати...
- Чи належите Ви до терористичних організацій, ціллю яких є скинути теперішню владу нашої батьківщини?
Якуб задумався. Терор. Були якісь думки в голові. Вже десь чув це слово і навіть знав його значення.
- Так, - сказав з посмішкою і поліцейський теж посміхнувся до нього у відповідь.
Таке признання явно принесло полегшення для Вов-ковські. Тепер капітан був свято переконаний, що він зловив справжнього терориста.
- Яку роль Ви виконували в тих організаціях?
Це питання спричинило певні клопоти для Якуба. Він не був впевнений. В голові перемішалися усі фрази і словосполучення, і лише одне підходило до ситуації.
- Я підробляю в них екзорцистом.
Поліцейський проігнорував ще один, як він подумав, жарт арештанта.
- Скільки у вас членів? Імена, клички?
Ведрович знову напружив пам'ять. Однак в голову приходили лише якийсь незрозумілий набір слів. Уява підкинула йому велику полицю заставлену книжками. Це виявились спогади з часів, коли Якуб був ще в другому класі, і його випадково закрили на цілу ніч у шкільній бібліотеці. В голові старця все перемішалося.
- Не пам'ятаю.
- Думаю, на сьогодні досить.
Вимученого арештанта завели до камери. Він одразу завалився на ліжко і заснув глибоким сном. Якуб прокинувся саме на вечерю. Пам'ять повернулася до нього повністю. Залишився лише головний біль. До камери зайшов практикант з вечерею. Екзорцист оглянув його уважно. Практикант не належав до категорії ідеологів.
- Хочеш трохи підзаробити? - запитав.
Спроба скорумпувати представника поліції вдалася.
- Яким чином? - практикант проковтнув гачок.
- Дам тобі п'ять старих мільйонів, тобто п'ятсот злотих за ключ від цих дверей.
- Буде не просто.
- Тисячу?
- Та я б радістю, але тут немає замка. Двері закриваються на засув.
І молодик швидко покинув камеру, допоки Якуб не встиг щось нового придумати. Дідок спочатку кинувся йому навздогін трохи нецензурщини, а потім почав переглядати вміст своїх кишень. В кишенях було все те, що мав при собі під час арешту. Приємна несподіванка, що жодна річ не зацікавила працівників поліції при обшуку. На щастя його перевірили лише на наявність зброї. В задній кишені знайшов слюсарський напильник, який використовував час від часу для підпилювання нігтів. В задумі подивився на віконні ґрати і почав їх пиляти. Рівно в одинадцятій вечора піддався останній дріт решітки.
- Ну, з Богом, - шепнув сам до себе і вискочив через вікно. Безшумно приземлився на газоні спокійної вулички у задньому дворі комісаріату.
- Свобода! - крикнув на все горло.
Сирена патрульної машини завила одразу в нього за спиною. Вендрович викинув із рук тюремну решітку і в паніці кинувся втікати.
Напарники Якуба уважно слідкували за його арештом із-за кущів.
- От, холера, - почав клясти Семен. - Старий, а дурний, і знов попався.
- Думаю, що його просто треба взяти і нагло відбити, - запропонував Томаш і додав, - ...перед тим, як він нас видасть.
- Якуб своїх не здає, - заступився Семен і дав Томашу під-затильник.
- Це ж несправдливо, отак поїде собі людина на канікули відпочивати, а її візьмуть і пов'яжуть, - почав жалітись друзям Томаш після хвилини слабості.
- Ідея не погана, - підмітив Семен. - Це я про можливість відбити Якуба. От тільки як її втілити в життя. Юзьва, а ти що про це думаєш?
Йосип задумався. Без сумнівів в минулому мусили траплятися випадки вдалого відбиття
