прив'язаний до столу, а коновал нещадно шмагав його віником з кропиви.

- Як собі нагадаю ту свиню Гітлера, то аж так і хочеться провести двотижневе лікування, - неначе наспівував сам до себе.

Старий німець чомусь знову завив. Сини накинулися з кулаками на лікаря. Семен зробив висновок, що саме настав час і йому втрутитися. Вистрілив з револьвера в стелю. Постріл подіяв на гостей, як відро холодної води. Емоції притихли.

- Якщо Вам не сподобалися наші лікувальні процедури... - почав Томаш.

- Всьо! Забираємося звідси! - завив старий німець. - Досить! Ми ще повернемося сюди... з вермахтом!

На обличчі Семена з'явилася посмішка. Він все зрозумів дуже добре.

Скажіть спасибі, що це вільна країна, і ми не можемо вас затримати за расову зверхність. Тому ви можете йти геть, зрозуміло, тільки після сплати рахунку.

- Та який ще рахунок?! - гості обурилися тільки-но Томаш переклав їм ці слова.

А старий не переставав щиросердно усміхатися, постійно тримаючи револьвер напоготові.

- Проживання в готелі коштує дві тисячі злотих за добу.

- Та ми ж тут не цілу годину провели?!

- Оплата наперед за почату добу, - уточнив. - Окрім цього, вартість медичних послуг - ще одна тисяча.

- Що?! - не витримав такого нахабства ледь живий пацієнт. - За того знахаря, коновала і садиста?

- Електрика - сто злотих, кропива - теж сто. Моя робота -триста. Ще плюс п'ятсот на податки з метою покращення нашої медицини до рівня Європейського Союзу. А! Мало не забув, оплата за паркінг - п'ятсот за кожну машину, тобто - ще тисячу. Ну, і обід, звичайно ж.

- Так ми ж його навіть не бачили! - знервовано заперечив один із німців.

- Але ми почали вже готувати. А тепер пропаде, а ведмеді не ростуть на деревах. Відтак, підсумовуючи, ви нам ще винні...

- Я нічого не збираюся платити! - викрикнув німець.

Щось металічно цокнуло у револьвері.

- Я за характером спокійна, миролюбива людина, яка не терпить насилля, - сказав Семен (Томаш весь час старанно перекладав). - Але коли мене виписували з психіатричної лікарні, то лікарі наполегливо попереджували, що мені варто уникати стресів. А мені якось не вдається от так просто їх уникати. Як тільки-но згадаю ті дні, коли я був партизаном під час Другої світової війни, як я голими руками душив фашистів...

Старий німець пригадав собі важкі бої, які проходили місяцями в ближніх горах з відважними українськими та польськими партизанами, і затремтів. Вони заплатили все до останньої копійки і вилетіли вмить, навіть не озираючись.

- Шкода, а машини які в них гарні були, - важко зітхнув Томаш, коли німці вже зникли за поворотом.

- Ще все попереду, ще нічого не втрачено, - заспокоїв його Семен.

Потім витягнув із кишені ракетницю і вистрілив зеленою смугою в небо. Кілька кілометрів попереду Якуб Вендрович і Йосип Паченко протягнули поперек дороги двісті кілограмів колючого дроту, який свого часу вкрали в колгоспі. Тим двом машинам довелося зупинитись. Закордонні туристи не встигли отямитися від злощасного готелю, а тут нова оказія. Саме в цей момент із кущів вискочило два дивних типа, одягнені в куртки з овечої шкури, вивернуті шерстю назовні, що цікаво гармоніювало із затемненими окулярами та капелюхами. Розбійники виглядали, як гібридна версія гірського пастуха з чиказьким гангстером часів «сухого закону». До того ж вони були озброєні справжніми радянськими автоматами ППШ. Від побаченого старий німець відчув паралізуючий приплив спогадів... Тоді, під Сталінградом, Ганс підняв із землі покинутий ППШ і спробував вистрілити. Віддача виявилася натільки сильною, що прокрутила його навколо власної осі. Багато сміливців впало тоді на землю, а вкінці загинув і сам Ганс. ППШ розірвалася в його руках. А тут було їх аж дві.

- Стояти! Ані руш! Ви оточені! - викрикнув Йосип так, між іншим, хоча потреби в цьому не було. Німці й без того зрозуміли, що це розбійний напад.

- Скільки? - ледь витиснув із себе один із найменш переляканих німців.

-Все!

- Як це ВСЕ?!

- А тому що ми бідні пенсіонери, - пояснив Якуб дуже ламаною німецькою. - Нам все згодиться.

Після довгих торгів старигани-розбійники таки дозволили німцям залишити нижню білизну, правда, без резинки...

За якихось півгодини після цих подій з іноземними гістьми біля автобусної зупинки стояв Мерседес з німецькими номерами і намальваними збоку шашечками з надписом «Таксі». За кермом сидів Томаш, позаяк лише він мав водійські права і, як годиться таксисту, читав газету. Довго читати не довелося, незабаром з'явилася перша жертва. Це був чоловік спортивної статури в чорному костюмі і з папкою в руках.

- Чи є у вас десь тут новий готель? - запитав.

- Ану, є тут щось таке. Нещодавно відкрили, - посміхнувся Томаш.

- Тоді попрошу мене туди відвезти, - попросив клієнт, сідаючи на заднє сидіння.

До палацу від зупинки було недалеко, якихось триста метрів. Хоча Томаш для важливості справи зробив декілька лівих кругів.

- Скільки з мене? - запитав клієнт, витягуючи гаманець.

Фантазія Томаша, яку підсилили нещодавні події, працювала винятково швидко.

- П'ятсот злотих, - як відрубав.

Чоловік в чорному костюмі окинув його професійним оком.

- Мені, як представнику податкової служби, помітні певні недопрацювання, - сказав той, розтягуючи, немов смакуючи слова. - Ось, наприклад, в машині бракує таксометра, а крім того, у Вас повинен бути свій касовий апарат, щоб видати мені чек. І наостанок, я б з радістю подивився на Вашу ліцензію.

Томаш розгублено добру хвильку шукав способів вирішення цієї ситуації.

- А в мене немає такої потреби, - врешті гордо відповів. -В мене є своя «криша» з тіньового ринку!

- В такому разі, я повідомляю Вас, що я звільнений від оплати за проїзд за таких умов, - чиновник все ще тримав марку.

- Ваша воля. Рахую до трьох, - муркнув таксист. - Але відразу попереджаю, що таксі-мафія таких клієнтів живими не відпускає...

У відкритому бардачку загрозливо блиснуло дуло револьвера. Поряд лежала граната. Пасажир зблід і одразу заплатив прошену суму. Таксі від'їхало. Директор готелю Семен вже стояв перед будинком, чекаючи на гостя.

- Бачу, що і Вас обскубала місцева мафія, - зауважив, підіг-руючи сум в очах.

Чиновник вже отямився.

- Хай лише трапиться мені ще раз на очі.

- Та чого Ви так. Та не шукайте собі проблем, бо можуть знайти Вас і заб'ють, як і всіх інших тут, в околиці, - і старий козак показав жестом руки на поле, густо засаджене просто збитими з двох дощок хрестами.

- А що це там?

- Інколи викидають трупи просто на дорогу або і в лісі. Тож нашим християнським обов'язком залишається закопати тих, кого не вдалося ідентифікувати.

- А чому не вдається розпізнати?

Мафія досить часто відрізає голови. Потім варять їх аж поки м'ясо не повідпадає, і голі черепи продають студентам медицини або сатаністам. А часом так замучать людину тортурами, що живого місця не можна знайти для впізнання.

Семен брехав немилосердно. Хрести на полі -чебули залишки риштування, яке минулого року використовував хтось для вирощування квасолі. Відносна віддаль і відсутність натягнутого дроту не давали