Якраз під той час стали в одному будинку, недалеко од тієї столярні, двоє молодих лихварів, що звикли брати багато, а тратити мало; на новосіллі бракувало їм обстанови хатньої, тож, назиривши вдень тую скриню, вони порішили вкрасти її, як надворі залишиться. Так як опівночі вийшли вони з дому і, побачивши, що скриня на місці, не стали до неї дуже придивлятись, а понесли зразу до себе, хоч і важкенькою їм вона здалася. Принесли, поставили абияк коло кімнати, де жінки їхні спали, та й самі лягли спочивати.

Руджієрі спав уже довго, перетравивши той напій; коли його снодійна сила минулася, він прокинувся - се було вже перед світом. Хоч він уже якось прочумався, та в голові було ц не тільки сю ніч, а й потім іще день скільки - мов заморок чено. Розплющив він очі - нічого не видно, мац рукамі туди, мац сюди - аж у скрині. От і давай він собі думати гадати: «Що за притичина? Куди се я попався? Чи я сплю; чи пробудився? Ніби ж сьогодні ввечері був у кімнаті моє} коханки, а се вже в якійся скрині. Що воно за знак? Може, лікар вернувся чи ще щось таке сталось, і вона сховала мене сонного? Так, мабуть, воно і є».

Принишк у своїй схованці Руджієрі, наслухає, чи не почує чого-небудь. А лежати в скрині мулько, тіснувато; аж бік заболів, на якому лежав так довго. Давай він на другий бік перевертатися та вдарився ненароком спиною в стінку, а»; скриня вже й так нерівно стояла, тож схитнулася та й перекинулась із гуркотом. Жінки, що в сусідній кімнаті спали, аж жахнулися зо сну, та з переляку і пари з уст не пустили. Руджієрі теж ізлякався, як скриня упала, та, побачивши, що І віко одчинилось, волів із неї вилізти, ніж далі лежати. Не знаючи, куди потрапив, він почав полапки ходити по приміщенню, чи не найде сходів або дверей, щоб вийти якось. Почувши те мацкування, жінки почали гукати: - Хто там?

Руджієрі не озивався, бо голоси були незнайомі; тоді жінки стали кликати чоловіків, та ті нічого не чули, бо твердо спали після трудів праведних. Тоді, налякавшися ще дужче, жінки повставали та до вікон:

– Рятуйте, злодії!

На той ґвалт попрокидалися сусіди і давай бігти до того дому - хто вікном, хто через дах, хто іще кудою; устали нарешті од того гармидеру і молоді лихварі. Руджієрі схопили: він страх як здивувався, довідавшись, куди потрапив, і не знав, як і куди йому тікати. На той галас прибігла і сторожа з синьйорії, забрала його й повела до міського начальника. Знаючи сього чоловіка за великого лайдака, той негайно велів узяти його на муки, і Руджієрі мусив признатися, що заліз у дім до лихварів, аби їх пограбувати. Скоро ж наспів і вирок винуватцеві: повісити.

Вранці по всьому Салерно рознеслася новина, що Руджієрі спіймано на злодійстві в домі лихварів. Як почула про те лікариха з служебницею своєю, здивувались обидві великим дивом; думали вже - те, що вони вчора зробили, їм уві сні приздрілося. А пані зажурилася тяжко, що коханець її у смертельну небезпеку потрапив, і мало не збожеволіла з відчаю.

Годині о дев'ятій, чи що, повернувся з Амальфі лікар і кинувся до того свого настою, щоб іти до хворого, аж бачить - посудина порожня. Боже, який тут він підняв галас - у нього в домі, мовляв, як на зарваній вулиці. Пані докторова, зовсім не тим заклопотана, крикнула на нього сердито:

– Що б ви сказали, маестро, коли б справді якась велика шкода скоїлась? Подумаєш, вилили там якусь воду. Що вам, більше води немає, чи що?

– Жінко, - одказав їй лікар, - ти не думай, що то була собі просто вода, то був спеціально зготовлений снодійний напій.

І він розповів їй усе докладно, що і як. Коли вона про те почула, догадалась уже, що то Руджієрі випив ті ліки і через те здався їй за мертвого. -»

– Ми не знали сього, маестро, - сказала вона. - Доведеться вам знову ті ліки зготувати.

Побачивши, що немає іншої ради, лікар замовив собі знову того настою.

Через деякий час вернулася служебка - її послала пані на довідки, що там чути про Руджієрі.

– Пані, - розповіла вона, - всі говорять на Руджієрі тільки лихе, чула я, що жоден друг його ані родич не піднявся його рятувати, і не думає ніхто. Завтра, кажуть, мають його вже повісити. А ще чула я одну річ, з якої дорозумілась, як він у дім до лихварів потрапив; ось слухайте сюди. Ви ж добре знаєте столяра, що то в його скриню ми положили Руджієрі, так оце він лаявся хтозна-як із тим чоловіком, що дав йому, мабуть, ту скриню до направи. Чоловік вимагав за свою скриню гроші, а майстер казав, що скрині він нікому не продавав, що її вкрадено. А чоловік йому: «Ба ні, - каже, - ти продав її тим лихварям, вони мені самі вночі сказали, як я ту скриню в них побачив, коли ловлено Руджієрі». А столяр: «Вони, - каже, - брешуть, нічого я їм не продавав, може, вони самі вночі вкрали. Ходім, - каже, - до них». От вони й пішли удвох до лихварів, а я собі додому. Отак же, мабуть, його туди й перенесено, а як уже він там ожив - ума не приберу.

Зрозуміла тепер пані до кінця, як було діло, розповіла служебці те, що од лікаря чула, і попрохала її Руджієрі порятувати. Ти, каже, і його визволити можеш, і мене од неслави укрити.

– То навчіть мене, пані, як, - сказала служниця, - а я все зроблю з дорогою душею.

Пані докторовій так приспічило, що мусила хутко зміркуй вати, як тут треба прихитритись, і розказала все по ряду слу^' жебниці. Тоді дівка пішла передовсім до лікаря і почала говорити йому крізь сльози: і

– Пане, простіть мене й помилуйте за ту велику шкоду,; що я вам натворила. ¦

– Яку ж би то? - спитав маестро.

А та, плачучи, провадить далі: і

– Пане, ви ж знаєте того молодого Руджієрі да Єролі. Він уподобав мене, і я, почасти з страху, а почасти з любові, стала оце його коханкою. Дізнавшися вчора, що ви на ніч ¦ поїхали, я привела його до себе ночувати, бо дуже просився; як сидів він у моїй комірчині, йому схотілось пити, а я не: знала, де швидше дістати води чи вина, не хотіла, щоб пані і мене побачили (а вони та були в залі); от я згадала, що бачи- і ла у вас на вікні слоїк із водою, та і взяла; воду він випив, а) слоїк я на місце поставила. Ви ще допіру так за ту воду гри- мали. Каюся, пане, що согрішила, та де ж той чоловік на і світі, щоб був зовсім без гріха? Прикро мені, що я ту шкоду і зробила, а з неї тепер таке лихо постало, що Руджієрі, може, й головою накладе. Простіть же мені, благаю, і дозвольте піти порятувати його, - зроблю вже, що зможу. і

Вислухавши її, лікар, хоч і був сердитий, одказав жартів- ' ливо: І

– Та шкода на тобі ж і окотилася, бо ти гадала, що той; зух добре тобі кожушанку вночі почустрить, а він узяв та й заснув. Ну гаразд, іди вже, рятуй свого любка, та гляди, не • води його сюди більше, бо тоді вже і за той, і за сей раз дістанеш.

Побачивши, що перший забіг удався, служебка поспішила чимдуж у в'язницю до Руджієрі і там підлестилась до тем- ничника, щоб дозволив їй із в'язнем поговорити. Навчивши його, що має казати слідчому судді, як хоче порятуватись, вона добилась незабаром і до самого того судді. Побачивши таку молоду й здорову прохачку, суддя захотів закинути вудку в її рудку, а та йому й не боронила, щоб він її потім ласкавіше вислухав. Уставши після попередньої перевірки,; дівчина сказала:

– Добродію, у вас тут сидить Руджієрі да Єролі, ніби-то за крадіжку, але то неправда.

І вона розповіла йому всю пригоду з початку до кінця: як вона привела його, свого б то коханця, у дім до лікаря, як да- ла йому випити сонного дання, не знаючи, що воно таке, як поклала його в скриню, думаючи, що він помер; а потім розповіла, що чула суперечку між столяром і тим чоловіком, чия була скриня, - і з'ясувала йому, яким чином Руджієрі дістався в дім до лихварів.

Слідчий суддя побачив, що тут легко можна перевірити, чи сьому правда. Спочатку він спитав у лікаря про той снодійний настій і дізнався, що так воно й було; потім, викликавши столяра, власника скрині та лихварів, вияснив після довгого допиту, що лихварі вкрали минулої ночі скриню й поставили її у себе в домі. Нарешті велів привести перед себе Руджієрі і спитав у нього, де він ту ніч ночував; той сказав, що не знає де, пам'ятає тільки, що прийшов ночувати до служниці пана Маццео, випив у нього в кімнаті води, бо мав велику спрагу, а що було далі, він не тямив; знає лише, що як очунявся, то був уже в скрині в домі тих лихварів.

Суддя, вислухавши Руджієрі, вельми з того сміявся, і ще по кілька разів перепитав усе і в самого обвинуваченого, і в служниці, і в столяра, і в обох лихварів. Нарешті він визнав, що Руджієрі невинний і одпустив його на волю, а лихварям присудив сплатити десять унцій золотом за те, що вкрали були скриню. Як ізрадів тому Руджієрі, нема що й казати, та не менше раділа і пані докторова. Згодом вона не раз і не два сміялася з ним та з вірною своєю служебкою, як та радила порізати його ножем; коханці жили ще багато років, тішачись щораз більше своїм обопільним щастям. Бажав би і я такого щастя зазнати, тільки щоб у скриню не потрапляти.

Якщо перші оповідки засмутили серця прекрасним дамам, то остання, що розказав Діоней, викликала в них багато реготу, особливо в тому місці, де суддя закидав вудку, і всі забули про недавні жалощі. Як же побачив король, що сонце вже надвечори стало і прийшов кінець його владуванню, він перепросив люб'язно