припала б до натури нашому веселому товариству. Та як хочете послухати, якої вмію, то чому й не заспівати.
– Що твоє, все миле і приємне, - сказав король, - якої вмієш, такої і співай.
Тоді Лауретта завела лагідним, але трохи ніби сумовитим голосом, а інші їй підспівували:
Тут Лауретта замовкла. На її пісню всі звернули пильну увагу, та всяке її по-своєму тлумачило. Були й такі, що зрозуміли її по-міланськи, себто що ліпша добра свинка, ніж хороша жінка; але інші мали благородніше і тонше розуміння, то й збагнули вони ту пісню вірніше, та не час нам тепер про те широко розводитись.
Після сієї пісні король велів посвітити посвітачі, і товариство довго ще співало всяких пісень на тій поляні, серед квіток і трав, аж поки зорі не почали примерхати. Побачив тоді король, що пора спати, оддав усім на добраніч, і дами й кавалери розійшлися по своїх покоях.
ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Зачинається четвертий день, у який під проводом Філострата говориться про тих, чия любов мала нещасливий кінець
Любії мої дами! Усе, що я чув од розумних людей, що в книгах читав чи на світі бачив, - усе, кажу, наводило мене на думку, що навальний да шмалький вітер заздрості на високі тільки вежі й на стрімчасте верховіття древесне ударяє; отже ж, бачу тепер, що думка та моя була хибна: даремно намагався я сховатися од лютого подмуху того пекельного вихру, даремно старався йти все рівними рівнинами та глибокими долинами. Розумно се стане всякому, хто спогляне уважно на отсі мої оповідки, писані простою мовою флорен-тинською, ще й у прозі, та ще й без заголовків, викладені при тому штилем найзвичайнісіньким, якомога безхитрим. І все ж таки борвій той скажений раз у раз хитав мене, мало не з коренем вивертав мене, зубами завидющими, як собака, хватав мене. Оттоді-то і збагнув я вочевидьки істину, давно проголошену мудрецями, що на сім світі одна тільки нікчемність, од заздрощів у безпеці пробуває.
Так знайте ж, розумниці ви мої, що знайшлися такі люди, які, прочитавши мої оповідки, кажуть, що я надто в вас кохаюся і що не подоба-річ мені вас отак потішати й забавляти, а ще гірше того - без міри похваляти. Інші, знов, судячи нібито зріліше, кажуть, що вийшло вже мені з літ речами такими цікавитись, тобто про жінок мову розводити і до них примилятися. А ще дехто, про славу мою ревне дбаючи, волів би, щоб я витав із музами на Парнасі, замість із вами тере-вені-вені правити. Є й такі, котрі кажуть (уже не з розуму, а з пихи великої), що краще б я подумав, як на хліб собі заробити, аніж усякі фрашки вигадувати та витрішки ловити. Деякі, нарешті, тим хочуть трудам моїм зашкодити, що намагаються довести, ніби в житті все було не так, як я вам оповідаю, а по-інакшому.
От бачите, славні мої дами, які лихі бурі, які злючі зуби, які гострі жала терзають мене, і мордують, і до живого дой-мають, поки я у вас на службі подвизаюся. Але все те, свідок Бог, я вислухую і приймаю з спокійною душею і, хоч мав би передусім од вас оборони сподіватися, сам не пошкодую сил на відповідь,