Олесь Бердник

Вiдслонити завiсу часу!

Дорогий юний читачу!

Тепер i ти познайомився з романами Володимира Владна 'Сивий Капiтан' та 'Аргонавти Всесвiту'. А першi читачi цих творiв давно стали дорослими. Та iнтерес до фантастичного свiту письменника не послаблюється. Про це свiдчить i нинiшнє видання книги.

З часу першого виходу в свiт цих творiв написано iншi фантастичнi книги iншими авторами. Якi вони, цi книги? Багато з них ти, безперечно, знаєш. Думаємо, тобi цiкаво буде прочитать статтю письменника- фантаста Олеся Бердника про сучасну українську фантастику. Сподiваємось, що пiсля ознайомлення з цiєю статтею деякi iз розглянутих книг ти захочеш прочитать. До речi, радимо тобi i твори самого автора статтi, серед яких - 'Поза часом i простором', 'За чарiвною квiткою', 'Привид iде по Землi', 'Дiти Безмежжя', 'Чаша Амрiти', 'Дике поле', 'Всемогутнi дурнi', 'Зоряний корсар', 'Хто ти?'.

ВIДСЛОНИТИ ЗАВIСУ ЧАСУ!

Розширити обрiй буття. Вiдслонити завiсу часу. Зазирнути в прийдешнiсть. Такi палкi бажання .переповнювали серця всiх минулих поколiнь, такi прагнення нуртують i в душах сучасникiв. Сподiваємося, що й грядущi онуки та правнуки не згасять в грудях вогонь Прометея, бо ж 'Прометей' саме й означає - 'Той, хто передбачає'.

Проте якщо ранiше прогностична думка формувалася у казцi, мiфi, билицi, притчi, то останнє столiття - точнiше вiд середини XIX до кiнця XX вiку озброїло мрiйникiв багатомiрним спорядженням наукового передбачення. Динамiчна спiраль цивiлiзацiї стислася, звузилася, закрутилася зi скаженою швидкiстю, i виникла небезпека так званого 'футурологiчного шоку', тобто катастрофiчного, руйнiвного зiткнення з майбутнiм.

Це не марнi побоювання. Навiть раптова поява рiдної людини викликає iнодi шок i хворобливе хвилювання. Що ж тодi говорити про несподiвану появу на планетi цiлком небувалих, невiдомих явищ або iстот?! Недарма К. Е. Цiолковський, розглядаючи питання про можливi контакти мислячих iстот з далеких свiтiв та мешканцiв Землi, слушно зауважував про небажанi психологiчнi зрушення у непiдготовлених душах незрiлих розумово аборигенiв планети. Вiн вважав, що при цьому можливi спалахи нових вiрувань, мiстицизму, забобонiв тощо.

Проте ранiше чи пiзнiше настає мить, коли мисляча iстота Землi має проломити планетарну шкаралупу, щоб вийти у зоряну сферу i народитися 'громадянином Всесвiту' (за висловом Цiолковського). Повитухою у таких вiдповiдальних пологах i покликана бути лiтература мрiї та передбачення фантастика. Пiдготувати свiдомiсть юних поколiнь до зiткнення з таємничим океаном буття, промоделювати можливi варiанти подiй, навчити читачiв мислити неупереджено й парадоксально, вiльно й розкуто. Ще донедавна точилися суперечки про значення й призначення фантастики, i її, немов нерiдну доньку в казках, намагалися запхати десь у запiчок сучасної суспiльної динамiки, дозволяючи 'оспiвувати' досягнення науки, технологiї або розважати дiтвору закрученими сюжетами з космiчним антуражем. Останнi ж десятилiття показали, що 'географiя фантастики' визначає навiть потужнiсть наукового потенцiалу країн, i нехтування цим жанром (або, скорiше, цiєю пансофiчною лiтературою) призводить до деградацiї творчого мислення, до цiлком конкретних втрат у пiдготовцi спецiалiстiв з прогностичними здiбностями, а вiдтак - у освоєннi терра iнкогнiта (невiдомих континентiв прийдешнього). Саме тому ми зобов'язанi не лише звернути найпильнiшу увагу на видання фантастичної лiтератури, а й створювати прогностичнi об'єднання, клуби, групи, що спроможнi будуть консолiдувати мрiйникiв, готувати новий рiвень суспiльного мислення. Це те, що вкрай нам необхiдно в епоху багатомiрної перебудови всiх сфер життя.

Що ж можна сказати про українську фантастику в цей тривожний час, коли у високостi вiдлунюють всi дзвони неба й землi, коли до дiї пробуджуються психогенетичнi потенцiї найширших верств народу? Адже казковi джерела рiдного краю так потужно нуртували впродовж тисячолiть, втiшаючи та наснажуючи водограями радостi i мрiй численнi поколiння дiтей та дорослих. Чи не замулилися тi криницi таємничої прийдешностi на манiвцях iсторичних перегонiв?

Ось передi мною, книги, виданi 'Веселкою' останнiм часом. 'Непроханi гостi' В.Головачова, 'Зворотний зв'язок' I.Росоховатського, 'Дьондюранг' О.Тесленка. Чи вiдслонюють цi книги бодай частково завiсу часу, чи готують юних читачiв до парадоксальних зустрiчей з 'шоковим' майбуттям?

'Непроханi гостi' В.Головачова - своєрiдний прогностичний прокол у двадцять третiй вiк. В цiй повiстi якраз i розглядається проблема футурологiчного потрясiння при зустрiчi з несподiванкою, з непроханим гостем, що з'явився з надрiв часу перед оком наших нащадкiв. Потужний супертехнологiчний монстр, створений якоюсь невiдомою цивiлiзацiєю, мiльярди лiт дрiмав на Марсi. В процесi очищення Землi, її околиць та довколишнього Космосу вiд мiлiтарних залишкiв минулого планети це чудисько люди пробудили i воно почало дiяти: катастрофiчнi наслiдки такого 'пробудження' змушують земних учених мобiлiзувати весь технiчний та психологiчний потенцiал для усунення грiзної небезпеки. За оволодiння потугою зоряного монстра змагаються рiзнi сили, походження й значення котрих землянам теж неясне. Сам технiчний дракон, названий 'Демоном' або 'Джином', свiдомо не дiє, вiн лише страхiтлива зброя в руках повелителiв, котрi дають йому алгоритм i програму дiї. Не можна запевнити, що люди прийдешнього впоралися з 'шоком' космiчної несподiванки. Вся наука й технологiя безсилi супроти 'гостя', i треба застосувати вiдчайдушний 'таран' типу Гастеллового тарана в бою з фашистськими лiтаками в сорок першому роцi...

Тут у мене, читача, виникає невдоволення ситуацiєю. 'Любити й ненавидiти' - це з арсеналу минулого або ще недосконалого сучасного, коли ми дiємо в умовах планетарного яйця, коли справа торкається, так би мовити, внутрiсiмейних, внутрiземних проблем.

Та й то - досвiд останнiх рокiв пiдвiв нас до розумiння необхiдностi тверезого й зваженого пiдходу до розв'язання iсторичних вузлiв. А що ж говорити про космоiсторичнi вузли, якi можуть виникнути в прийдешньому? Проникати 'крiзь око Демона' в надра таємничого явища, маючи на озброєннi лише 'любов' (очевидно, до людей) i 'ненависть' (очевидно, до руйнiвного гостя), це для високоосвiчених онукiв наших вельми наївно i недостойно. Чи не так ми дiємо тепер, штурмуючи таємницi атомного ядра генетичних глибин та далеких свiтiв, маючи в руках лише громiздкi важелi примiтивних технозасобiв, а в душi - несформованi чуття 'любовi' й 'ненавистi', навiть не усвiдомлюючи, що вони означають - тi чуття, яка енергетика, якi iнстинкти їх породжують?

До чого я веду? Заперечую прогностичний погляд В.Головачова на можливi ситуацiї в прийдешньому? Аж нiякi Бiльше того, я вважаю, що ситуацiя, змодельовава автором для майбуття, iлюструє сучасну ситуацiю. Хiба ми не пробудили такого ж самiсiнького 'Демона', розпочавши використання ядерних сил, ще не вiдаючи як слiд нi їхньої динамiки, нi їхнього мiсця у свiтобудовi, нi їхнього значення в тому, що фiлософiя називає Цiлiстю Буття. Ми ввiмкнули механiзм, який не конструювали, ми ввiйшли, як дiти, в динамiтний льох з заваленим смолоскипом, гадаючи, що той вогонь 'науково' висвiтлює таємницю наукових глибин, а насправдi - ризикуючи щохвилини висадити в повiтря себе й сам планетарний корабель, на якому пливемо в океанi Всесвiту.

Тому я й кажу, що тенденцiя 'тараном' усувати грядущi небезпеки 'футурологiчних шокiв' неприйнятна i марна. Загалом схвалюючи вмiння автора будувати динамiчний сюжет, ставити важливi проблеми перед розумом читача, готувати його до справдi драматичних конфлiктiв у майбуттi, я закликаю його вiдповiдальнiше малювати картини того свiту, де мають жити нашi дiти й онуки, озброювати їх не чорно- бiлим баченням, а райдужним спектром свiтовiдчуття, допомогти нащадкам народитися не лише смiливими, мужнiми дослiдниками таємниць свiту, а й тонкими, парадоксальними мислителями, здатними до несподiваних метаморфоз, здатних вивести мислячу iстоту навiть з безнадiйної ситуацiї.

Чи вiдчуваємо ми вищий психорiвень жителiв XXIII вiку порiвняно з сучаснiстю? Чи наявнi переваги грядущого перед нинiшнiм станом суспiльства?

(C) Видавництво 'Веселка', 1988

Правда, є двi традицiї (або навiть кiлька) у фантастицi при зображеннi людей наступної епохи. Наприклад, I.Єфремов малює в прийдешньому своєрiдних титанiв духу, розуму й чуття, навiть трохи холоднуватих порiвняно з нами, пiднесених на недосяжний рiвень рацiональностi та вивершеностi. А брати Стругацькi вважають, що навiть далекi нащадки будуть 'майже такi самi', як ми, навiть дiалоги тих далеких героїв будуються з допомогою сучасних стереотипiв поведiнки та спiлкування ('Куди преш, iдiот?', 'Що за бредятина?' тощо). Може, воно i 'оригiнально', 'iндивiдуалiзовано', проте не вiриться, що вiки минуть марно, що мова нащадкiв (а отже, мислення) буде захаращена вульгаризмами та жаргоном. Бо хiба ж сенс i радiсть спiлкування мiж людьми полягає в банальностi та грубощах! Як на мене, то така радiсть i розкiш - у витонченостi та високiй духовностi, i ми маємо сублiмувати, вдосконалювати не лише технiку або науку, а й -