— Серйозно? Ну, я вражений. Глибоко вражений. Ви мо-ло-дець, Ангела.

Він схопив руку дівчини і енергійно потис її.

— Так, ви, — тут я з жахом усвідомила що він дивиться прямо на мене.

— Я, — чесно сказала я.

— Що, ви?

— А ви, що?

Він злісно усміхнувся.

— А ім’я у вас є?

— Ірма.

— Ага, ну добре. Скажіть мені, як Шеллінг інтерпретував поняття міфу?

— Егм, символічно, — вичавила я.

— Ну не зовсім, — скривився він, — але нехай. Ви, — він повернувся до наступної жертви, — ви у нас будете…?

— Дафна, — гордовито мовила моя сусідка, спокусливо поводячи плечима.

— А скажіть-но, мені, люба Дафна, — мовив він солодким голосом, — а що з цього приводу кажуть психоаналітики?

Заприсягаюся, від цього невинного запитання Дафна таки справді почервоніла!

— Вони, ее-ем… альтернативні стани свідомості, сновидіння, безсвідоме…

— О! — життєрадісно мовив професор, — як так і думав. Дякую, Дафна. Наступний, хто тут у нас? Ви, юначе?

— Владислав.

Я з цікавістю обернулася аби подивитись, як буде викручуватись есбешник.

— Влад, ви мені скажіть, просто з допитливості запитую, чим у Касірера відрізняються міф і ритуал?

— Масштабом, — впевнено мовив той.

— Точно? — усміхнувся професор, — А як це ви будете міряти? З лінійкою? Он запитайте краще у Дафни, вона вам за Фрейдом розкаже про масштаби. Гаразд, ви в нас хто?

— Ханна, — відповіла опасиста брюнетка.

— Добре, Ханна, тепер запитуйте ви. Унікальний шанс!

— Я… не знаю, — розгубилася та, — Що запитувати?

— Ну що-небудь. Бажано, розумне.

— Ой, щось нічого не спадає на думку.

— А, буває й таке. Ну, хто хоче?

— Давайте я, — нахабно мовив молодик в спортивній куртці.

— Прошу. Назвіться лише.

— Едгар. Скажіть мені, навіщо він взагалі потрібен, цей міф?

— Формулюєте ви свої думки надто примітивно, — скривився пан Арт, — але сенс в цьому запитанні, як не дивно, є. Так що, на це питанні у нас відповість… Ви, як вас звати?

— Бажан, — відповів симпатичний молодик, русявий, з довгими пухнастими віями, — Я думаю, міф потрібен для… угм, для того, щоб його розповідати. Ну, нащадкам.

— Цікаво! — розсміявся Алан Арт, — Ні, справді. Ну, а ви що думаєте з цього приводу, молодий чоловік? І не забудьте назватися.

— Еван, — то був огрядний веселий парубок в синьому піджаку, — Я думаю, що за допомогою міфа можна дурити великі маси народу.

— Дурити, кажете? Так що, ви думаєте, міф можна вигадати?

— Ну, — розгубився Еван, — напевне…

— А ви, юначе, теж так думаєте?

— Я? Ні, що ви, в жодному разі! — відізвався худий і недоладний блондин.

— Вас звати, взагалі, як?

— Ганс.

— Значить, дурити не можна?

— Ні.

— А що можна?

— Вивчати можна.

— Ну раз можна, — гмукнув професор, — значить, будемо вивчати. Гаразд, от ми і познайомились. Чесно скажу, я не в захваті; сподіваюсь лише, що до практики у вас кращі здібності, ніж до теорії. На цьому курсі ми з вами спробуємо підлатати ваші теоретичні знання, але паралельно ви будете виконувати одне цікаве практичне завдання. Звичайно, створити міф власними силами в лабораторних умовах вам не вдасться. Тому будемо працювати над легендою. Ваше завдання буде полягати в тому, щоб створити правдоподібну історію походження цієї Школи і переконати ваших колег з інших груп в тому, що саме вона є правильною. Природно, вони теж отримають свої завдання. Переможе та група, чия версія виявиться найбільш незвичайною і переконливою водночас. І, можу вас запевнити, група-переможець матиме всі шанси отримати залік.

— Можна запитання? — підняла руку Дафна.

— Прошу.

— А як же їх переконати, коли вони чекатимуть від нас якогось підступу?

— В тому ж весь сенс вправи, дорогенька. Вчіться дурити людей. Вам це знадобиться. А крім того, — хитро всміхнувся Алан Арт, — не виключено, що підібрана вами версія відповідатиме правді… рано чи пізно.