зупинились і випустили стріли на об-ляжених. Коли ж і обляжеш, що готовилися на останню, рішучу боротьбу, повітали їх градом стріл

і причинили їм багато ран і страт, то вся монгольська лінія разом подалася назад. Голосними насміхами повітали молодці той відступ.

- А що, боярине,- крикнув Максим,- сила великого Чінгісхана, бачиться, заяче серце має: розженеться і відступить! Хіба ж не стидно тобі, старому рицареві, ватажкувати над такими бездухами, що тільки в юрбі смілі, мов барани, а поєдинчо нікотрий і за півмужа не стоїть?

Боярин нічого не відповідав на той насміх; він добре бачив, що Максим завчасно сміявсь. І сам Максим швидко побачив се.

Радісний крик монголів залунав ось-ось за причілковими стінами дому, направо

і наліво відразу. Під час уданого монгольського приступу вони рушили проти тих стін. Се були стіни без вікон і дверей, тож товариші не так дуже пильнували

їх. Правда, поставлені на подрі молодці побачили надходячих із тих боків монголів, і кілька цільних стріл упало з дахових вікон на них, але не спинило їх, тим більше, що, стоячи при самій стіні, вони дощаним окапом заслонені були від усякої небезпеки згори.

Максим поблід, чуючи тут же біля себе зловіщі крики і дізнавшися від вартового з подрі, що вони значать.

«Пропали ми,- подумав він.- Про рятунок і мови нема. Тепер приходиться вже боротись не на життя, а на смерть».

Та й Тугар Вовк, побачивши вдачу свойого задуму, голосно порадувавсь їй.

- А що, хлопи! - крикнув він.- Побачимо, чи надовго ще стане вашої гордості.

Глядіть, мої вояки вже під вашими стінами. Огню під стіни! Живо ми викуримо

їх із того гнізда, а на чистім полі вони проти нас, мов миш проти кота.

Бачить Максим, що непереливки, скликає своїх товаришів докупи, бо ніщо вже тепер боронитись на поєдин-чих становищах, коли під причілковими стінами гюнго-ли огонь кладуть.

- Браття,- говорив він,- мабуть, прийдеться нам погибати, бо на рятунок слаба надія, а монголи, се знайте наперед, не пощадять нікого, хто дістанеться в їх руки, так, як не пощадили наших ранених товаришів. А коли гинути, то гиньмо як мужі - з оружжям у руках. Як гадаєте: чи будемо стояти тут і боронитися до остатнього духу, заслонені хоч вчасти стінами, чи волимо всі разом ударити на монголів, може б, нам таки удалося проломити їх ряди?

- Так, так, ударимо на монголів! - закричали всі товариші.- Ми ж не лиси, що їх стрілець викурює з ями.

- Добре, коли така ваша воля,- сказав Максим - Ставайте ж у три ряди, луки й стріли кидайте геть, а то- пори й ножі до рук - і за мною!

Мов один величезний камінь, випущений із великої метавки навпроти мурів твердині, так ударили наші молодці на монгольські ряди. Правда, заким іще добігли до монголів, стрічені були градом стріл,- тільки ж ті стріли нічого не зробили їм, бо перший ряд ніс перед собою замість щита верхняк із стола, вбитий на дві списи, і в той верхняк повпивалися монгольські стріли. Аж наближуючись до монголів, перший ряд кинув свій дерев'яний щит - і цілий відряд кинувся на ворога з безтямною завзятістю. Відразу змішалися монголи і почали подаватися в боки, але Тугар Вовк був уже тут зі своїм відділом і окружив молодців цілою громадою монголів, мов стрільці цілою ватагою псів окружають розжертого дика. Розпочалась страшна різанина. Цілими десятками валили хоробрі молодці монголів, але Тугар Вовк слав щораз нові роти навпротив них. Кров бризкала далеко із скаженої сутолоки людей, трупів, ран та кровавого оружжя. Стогнання ранених, зойки конаючих, скажені крики убійців - усе те мішалося в якусь пекольну гармонію, що різала вухо і серце, лунаючи під отим усміх-нутим ясним сонцем, на тлі ситої зелені смерекових лісів та під лад ненастанного шуму холодних потоків.

- Направо, товариші! Разом і дружно напрім на них! - кричав Максим, відбиваючися від трьох монголів, що старалися вибити йому оружжя з руки. Зі страшною натугою наперли товариші направо, де лінія монголів була найслабіша і місце для оборони найдогідніше. По короткім опорі монголи подалися.

- Далі, далі женіть їх, наперед себе! - кричав Максим, кидаючися зі своїм кровавим топором на уступаючих монголів. Товариші поперли за ним, і відворіт монголів швидко перемінився на пополох і безладну втіка-нину. А товариші гнали слідом за ними, валячи одного за другим іззаду на землю. Перед ними було чисте поле, а недалечке темний, запахущий ліс. Коли б їм удалося добігти до нього, то були б спасені, ніяка монгольська сила не здужала б їм тут нічого зробити.

- Далі, товариші, далі, до лісу! -кричав Максим, і без віддиху, мовчки, кроваві й страшні, мов справді дикі звірі, гнали товариші наперед себе втікаючих монголів у напрямі до лісу. Тугар Вовк одним позирком переглянув положення обох сторін - і зареготався:

- Щаслива дорога! - крикнув він услід за молодцями.- На тій дорозі ми ще здиблемося!

І живо він відділив часть монголів і післав їх горою на тухольськнй шлях, щоб зайшли молодців іспереду, від лісу. Він знав добре, що його монголи впору поспіють. А сам з рештою монголів пустився навздогін за тухоль-цями.

Три тумани куряви стояли на полю над Опором; три громадки людей гнали за собою тим полем. Перша бігла громадка переляканих, розбитих монголів; за ними, здоганяючи їх, наші молодці під проводом Максима, а за ними головна сила монголів під проводом Тугара Вовка. Третій відділ монгольський, висланий Тугаром горою навперейми, швидко десь заховався і щез, не завважений роз'яреними в своїй погоні молодцями.

Нараз утікаючі монголи спинилися, стали. Перед ними показалася несподівана завада: глибокий, у скалі викутий вивіз - початок тухольського шляху. Вивіз був у тім місці майже на два сажні глибокий; стіни його стрімкі й гладкі, так що злізти в долину зовсім не можна, а скакати дуже небезпечно, особливо першому рядові втікачів, які могли надіятися, що тут же за ними і па них скочить другий ряд. У смертельній тривозі, яка й найбоязливішому не раз у остатній хвилі додає відваги, зупинилися монголи і обернулися лицем до своїх противників. В тій хвилі блиснула їм несподівана надія: за слідом противників побачили настигаючих своїх одновірців - і руки їх мимоволі вхопили за оружжя. Але сей наглий вибух відваги не був в силі спасти їх. Мов розгу-кана буря, впали на них тухольські молодці, ломлячи и друхочучи всі завади,- і попхнули їх до пропасті.

З зойком повалились ті, що стояли ззаду, на дно вивозу, коли тим часом передні конали від мечів і топорів ту-хольських. Тепер молодці самі опинилися над стрімкою стіною вивозу і затремтіли. Тут іззаду настигає Тугар Вовк з монголами, а спереду оця страшна пропасть! Що діяти? Хвилі розваги досить було для Максима. Вид лежачих на дні вивозу потовчених монголів навів його на добру думку.

- Задній ряд нехай обернеться лицем до монголів і стримує на хвилю їх нагін, а передній кидай монгольські трупи в вивіз і скачи на них! - кричав він.

- Гурра! - закричали радісно молодці, сповняючи його розказ. Застугоніли теплі ще монгольські трупи, падучи додолу, заясніла для наших молодців надія рятунку. А втім, надлетіла монгольська погоня, Тугар Вовк попереду.

- Ні вже,- кричав він,- сим разом не уйдете моєї руки! - І своїм важким топором повалив першого стрічного противника, що вчора ще був його найвірнішим лучником. Зойкнув смертельно ранений і впав під ноги боярина. Товариш його замахнувсь топором на Тугара, щоб помститись смерті товариша, але в тій хвилі його з двох боків піднято на монгольські списи. Цілий перший ряд молодців упав по короткім опорі. Се ж були самі найслабші поранені в попередній битві, що в погоні бігли з самого заду. Але все-таки монголів на хвилю вони спинили, а їх щасливіші товариші були вже безпечні на дні вивозу.

- Стійте! - кричав до своїх Максим.- В ряди і під стіну вивозу! Коли схотять гнатися за нами, то тут їм справимо кроваву купіль.

- Перший ряд скачи за ними,- командував у нерозважнім запалі Тугар Вовк. І скочив перший ряд монголів, але не встав уже живий, ба многі й до землі не долетіли живі, стрічені в повітрі топорами молодців.

- Гурра! - закричали ті, радуючись.- Ану, другий ряд, скачи також!

Але другий ряд стояв над вивозом і не квапився скакати. Тугар Вовк побачив свою помилку і швидко вислав сильний відділ нижче, щоб іздолини замкнути вихід вивозу.

- Тепер не уйдуть нам пташки,- радувався він.- От уже мої ловці надходять! Ану, діти, далі на них!