“Ми восени таки похожі…”

“Лічу в неволі дні і ночі…”(1850)

“Лічу в неволі дні і ночі…”(1850-1858)

“Ми заспівали, розійшлись…”

“Не молилася за мене…”

Петрусь (Поема)

“Мені здається, я не знаю…”

“Якби ви знали, паничі…”

“Буває, в неволі іноді згадаю…”

“I станом гнучим, і красою…”

“Огні горять, музика грає…”

“Чи то недоля та неволя…”

“На батька бісового я трачу…”

“І досі сниться: під горою…”

“Мій боже милий, знову лихо!..”

Неофіти (Поема)

Юродивий

Доля

Муза

Слава

Сон (“На панщині пшеницю жала…”)

“Я не нездужаю нівроку…”

Подражаніє 11 псалму

Марку Вовчку

Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)

N. N. (“Така, як ти, колись лілея…”)

“Ой на горі роман цвіте…”

“Ой маю, маю я оченята…”

Сестрі

“Колись дурною головою…”

“Во Іудеї во дні они…”

Марія (Поема)

Подражаніє Едуарду Сові

Подражаніє Ієзекіїлю (Глава 19)

Осії глава XIV (Подражаніє)

“Дівча любе, чорнобриве…”

“Ой діброво - темний гаю!..”

Подражаніє сербському

Молитва

“Колись-то ще, во время оно…”

“Тим неситим очам…”

Плач Ярославни

“З передсвіта до вечора…”

“Умре муж велій в власяниці”

Гімн черничий

“Над Дніпровою сагою…”

“Росли укупочці, зросли…”

“Світе ясний! Світе тихий!”

Ликері (“Моя ти любо! Мій ти друже!”)

“Барвінок цвів і зеленів…”

“І Архімед, і Галілей…”

Л. (“Поставлю хату і кімнату…”)

“Не нарікаю я на бога…”

Саул

“Минули літа молодії…”

“Титарівна-Немирівна…”

“Хоча лежачого й не б'ють”

“І тут, і всюди - скрізь погано”

“О люди! люди небораки!”

“Якби з ким сісти хліба з'їсти…”

“І день іде, і ніч іде”

“Тече вода з-під явора…”

“Якось-то йдучи уночі…”

“Бували войни й військовії свари…”

Н.Т. (“Великомученице кумо!”)

“Зійшлись, побрались, поєднались…”

“Кума моя і я…”

“Чи не покинуть нам небого…“

“За що ми любимо Богдана…“

“Якби-то ти, Богдане п'яний…“

ІНШІ РЕДАКЦІЇ

Москалева криниця (перша редакція)

Тарасова ніч (друга редакція)

Гамалія (друга редакція)

“Лічу в неволі дні і ночі…” (друга редакція)

DUBIA (авторство недоведене)

“Нудно мені, тяжко - що маю робити?..”

“Не журюсь я, а не спиться…”

“Вип'єш перву - стрепенешся…”

Причинна

Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма. І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав, Неначе човен в синім морі, То виринав, то потопав. Ще треті півні не співали, Ніхто нігде не гомонів, Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів.

В таку добу під горою, Біля того гаю, Що чорніє над водою, Щось біле блукає. Може, вийшла русалонька Матері шукати, А може, жде козаченька, Щоб залоскотати. Не русалонька блукає - То дівчина ходить, Й сама не зна (бо причинна), Що такеє робить. Так ворожка поробила, Щоб меньше скучала, Щоб, бач, ходя опівночі, Спала й виглядала Козаченька молодого, Що торік покинув. Обіщався вернутися, Та, мабуть, і згинув! Не китайкою покрились Козацькії очі, Не вимили біле личко Слізоньки дівочі: Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з'їли, - Така його доля. Дарма щоніч дівчинонька Його виглядає. Не вернеться чорнобривий Та й не привітає, Не розплете довгу косу, Хустку не зав'яже, Не на ліжко - в домовину Сиротою ляже!

Така її доля… О боже мій милий! За що ж ти караєш її, молоду? За те, що так щиро вона полюбила Козацькії очі?.. Прости сироту! Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки, Одна, як та пташка в далекім краю. Пошли ж ти їй долю, - вона молоденька, Бо люде чужії її засміють. Чи винна голубка, що голуба любить? Чи винен той голуб, що сокіл убив? Сумує, воркує, білим світом нудить, Літає, шукає, дума - заблудив. Щаслива голубка: високо літає, Полине до бога - милого питать. Кого ж сиротина, кого запитає, І хто їй розкаже, і хто теє знає, Де милий ночує: чи в темному гаю, Чи в бистрім Дунаю коня напова, Чи, може, з другою, другую кохає, Її, чорнобриву, уже забува? Якби-то далися орлинії крила, За синім би морем милого знайшла; Живого б любила, другу б задушила, А до неживого у яму б лягла. Не так серце любить, щоб з ким поділиться, Не так воно хоче, як бог нам дає: Воно жить не хоче, не хоче журиться. «Журись», - каже думка, жалю завдає. О боже мій милий! така твоя воля, Таке її щастя, така її доля!

Вона все ходить, з уст ні пари. Широкий Дніпр не гомонить: Розбивши, вітер, чорні хмари, Ліг біля моря одпочить, А з неба місяць так і сяє; І над водою, і над гаєм, Кругом, як в усі, все мовчить. Аж гульк - з Дніпра повиринали Малії діти, сміючись. «Ходімо гріться! - закричали. - Зійшло вже сонце!» (Голі скрізь; З осоки коси, бо дівчата)… «Чи всі ви тута? - кличе мати. - Ходім шукати вечерять. Пограємось, погуляймо Та пісеньку заспіваймо:

Ух! Ух! Солом'яний дух, дух! Мене мати породила, Нехрещену положила.

Місяченьку! Наш голубоньку! Ходи до нас вечеряти: У нас козак в очереті, в осоці, Срібний перстень на руці; Молоденький, чорнобровий; Знайшли вчора у