Дівчина втекла.

Вона розуміла, що в цьому є щось помилкове, неправильне, страшно викривлене. Вона не знала, чого хочуть від неї карлики. Але власна фігура в повітряній личинці викликала в неї страх. Жити поряд зі своїм другим «я» вона не могла. «Треба тікати, — подумала дівчина. — І то якнайшвидше. Поки доота не прокинулася. Поки на небі не засяяли два Місяці.

У громаді заборонялося мати особисті гроші. Однак батько передав їй потаємно одну банкноту вартістю десять тисяч єн і дрібні гроші, сказавши: «Заховай її так, щоб ніхто не бачив». Він також передав їй написані на папірці адресу, прізвище й телефонний номер і порадив: «Якщо доведеться тікати, то за ці гроші купи собі квиток, сядь на електричку і вирушай туди».

Мабуть, батька щораз більше непокоїла можливість того, що в громаді невдовзі заворушиться щось погане. Дівчина довго не вагалася. Діяла притьмом. Навіть не мала часу попрощатися з батьками.

Вона витягла з пляшки, закопаної під землею, банкноту на десять тисяч єн, дрібні гроші й папірець. Під час уроку в початковій школі відпросилася до лікарського кабінету, бо, мовляв, погано почувається, вийшла надвір. Сіла на маршрутний автобус і поїхала на залізничну станцію. Там просунула у віконечко десятитисячну банкноту, купила квиток до станції Такао. Отримала решту. Вона вперше в житті купила квиток, отримала решту й сіла в електричку. Як треба діяти, вона запам'ятала завдяки докладним батьковим порадам.

Згідно з вказівкою, написаною на папірці, вона доїхала лінією Тюосен до Такао, зійшла з електрички і з телефону-автомата подзвонила за вказаним номером. Вона телефонувала давньому батьковому приятелеві, художникові, старшому від батька на десять років, який жив разом з дочкою в горах поблизу Такао. Його дружина вже померла, а дочка Курумі була молодшою від дівчини на один рік. Коли батьків приятель поговорив з дівчиною, що втекла з громади, по телефону, то негайно приїхав на станцію і радо її зустрів.

Наступного дня з вікна художникового дому дівчина побачила на небі два Місяці. Поблизу одного, звичного, виднів менший, схожий на висушену квасолю. «Доота прокинулася, — подумала дівчина. — Другий Місяць відображає тінь душі». Дівчина затремтіла. Світ змінився. І от-от мало щось статися.

Зв'язку з батьками не було. Мабуть, ніхто в громаді не помітив, що дівчина втекла. Бо після неї залишилася доота — її друге «я». Звичайні люди не помітили відмінності між дівчиною та її доотою. Однак її батьки, звичайно, знали, що доота — це лише подоба їхньої дочки. Що дочка залишила її після себе, а сама втекла з громади. Знали, куди вона подалася. Однак ані разу нею не поцікавилися. Напевне, цим мовчанням давали знати, щоб вона не поверталася назад.

Іноді дівчина відвідувала школу. Новий зовнішній світ сильно відрізнявся від колишнього, у громаді, де вона виросла. Відрізнявся правилами, цілями і вживаними словами. Тому тут їй було важко знайти товаришів. До шкільного життя вона не могла звикнути.

Однак уже в середній школі вона подружилася з одним хлопцем. Його звали Тоору. Він був малий, худорлявий. З кількома, як у мавпи, глибокими зморшками на обличчі. Видно, в ранньому дитинстві він на щось хворів і не брав участі у жвавих спортивних змаганнях. Хребет мав трохи скривлений. Під час перерви він завжди відлучався від решти школярів і читав книжку. Друзів не мав. Був надто малий і дуже негарний. Під час перерви дівчина сідала поруч і заводила з ним розмову. Розпитувала про книжку, яку він читав. І тоді він уголос читав їй уривки з неї. Дівчині подобався його голос. Тихий, хриплуватий, але їй зрозумілий. Оповідання, яке він читав уголос, зачаровувало її. Тоору читав прозовий текст так гарно, наче декламував поезію. Дівчина постійно проводила з ним перерву. Уважно слухала, як він читає оповідання.

Однак невдовзі Тоору не стало. Карлики забрали його від неї.

Однієї ночі в кімнаті Тоору з'явилася повітряна личинка. Поки він спав, карлики день за днем робили її щораз більшою. І щоночі уві сні показували дівчині цю картину. Але дівчина не могла зупинити їхню роботу. Згодом личинка досягла відповідної величини й уздовж розкололася. Як у випадку з дівчиною. Та всередині цієї личинки були три великі гадюки. Вони так переплелися між собою, що ніхто — навіть вони самі — не міг би їх розділити. їхні слизькі голови, здавалося, сплелися навічно в один клубок. їх дратувало те, що вони не можуть стати вільними. Вони намагалися відірватися одна від одної, але що більше старалися, то їхнє становище дедалі погіршувалося. Карлики показували дівчині, що відбувається біля Тоору, який, нічого не відаючи, спокійно спав. Усе це бачила тільки вона.

Через кілька днів хлопець несподівано захворів і його відвезли в далеку оздоровницю. На що він захворів, не сказали. У всякому разі, Тоору вже не повернувся до школи. Його не стало.

Дівчина збагнула, що це — повідомлення від карликів. Очевидно, вони не могли нічого вдіяти їй, яка була мадзою. А натомість завдавали шкоди або й знищували близьких їй людей. Щоправда, не всіх. Про це свідчило те, що вони не спромоглися заподіяти зла її опікунові, художнику, та його дочці Курумі. Вони обирали собі найслабшу жертву. Вони витягли із свідомості хлопця три чорні гадюки й розбудили. Знищивши хлопця, вони попередили її, щоб повернулася до своєї дооти. «По суті, так сталося через тебе», — повідомляли вони.

Дівчина знову стала самотньою. До школи перестала ходити. Ні з ким не дружила, щоб не наражати нікого на небезпеку. От у чому полягало життя під двома Місяцями. Це вона знала.