спинилось біля бензоколонки. Саме тут нам вдалося сфотографувати водія. Знімки передано особі, яка провадить справу. Відтак авто стало рухатися вглиб Лівобіччя і врештірешт… — МурМур помовчав, — … скінчило свій шлях на подвір'ї Школи тібетської медицини, яку очолює знаний психотерапевт Альберт Крижинський.

Усі здивовано загули.

— Можу додати, — обізвався раптом добродій в окулярах, який у «Тартарі» відповідав за службу безпеки, — що нами встановлено: міська автоінспекція таксі під таким номером не реєструвала. Не вдалося також ідентифікувати особу таксиста.

— Автоінспекція, — буркнув я із свого кутка, — теж не все знає… чи не хоче знати, що одне й теж! Та й номер…

— О, о, — зрадів Мурат, — а я саме й хотів надати вам слово! Доповідайте.

Я скривився й став знехотя розповідати про свій візит до Портюші.

— … Гадаю, — підсумував я наостанку, — гадаю, всім зрозуміло, з якою організацією вступили ми у контакт. Думаю, вам не треба, шановні пани та добродії, пояснювати, якими можливостями володіє ця… ее… фірма й що вона може зробити з «Тартаром», коли виявить, що він стоїть їй на заваді. Чесно кажучи, сам я боюся навіть подумати про це. Втім, — не дав я розкрить рота Муратові, котрий хтів щось вставити, — втім, як уже геть до кінця висловлюватись, то тепер перед нами стоїть лиш одна проблема: будемо ми провадити цю справу далі чи закриємо… ну а, відповідно, кошти повернемо спадкоємиці. Так чи інак, а я — за те, щоб закрить. Поки не пізно й поки ми… ее… поки ще ми не в наручниках, шановні панове!..

Я замовк. Присутні теж мовчали. Я глянув на Мурата, але він нічого не говорив і тільки понуро дивився перед собою.

— Добре!.. — нарешті озвався він. — А що… ее… скаже нам Лугиня?

Той пошкріб своєю здоровенною лапою за вухом.

— Нуу… — буркнув він, — наша «трійка» стежила за пасажиром таксі. Гадаю, це вам відомо. Зроблено також знімки. Вони ідентифіковані: особа, зафіксована на них, — такий собі Кузьминець, на прізвисько Кукла, у злочинних колах відомий як найманий убивця. Свою… еее… роботу виконує з особливим садизмом. За психічним складом — маніяк… вживає наркотики і… словом, довго не протягне. А взагалі… нічого оригінального, нічого вартого уваги. Адресу його хавіри ми знаємо, так що… втім, потреби в цім я не бачу!

Мурат подумав.

— Ага, — сказав він, — оперативна інформація — вся. Запитання?

— Будуть!.. — раптом озвався Дядько Пацюк — кремезний драб із довгими, мавп'ячими руками. Ходили чутки, що саме він очолює бойову групу командос. — Будуть! — вперто повторив він. — Оце, значить, таке запитання: чого це товариш… чи то, значить, пан…еге ж, пан!… так от, чого це пан Мур-Мур не доповідає, що він там винюхав у сусідів клієнта? Цебто чого це ту сердешну жінку прикували до парового опалення… еге ж, за що оце таке вони зробили з нею, хтів би я знать?

— Нуу, — здивувався Мурат, — ми це пропустили поза увагою… А що там сталося, справді?

МурМур подумав. Дивлячись на нього, можна було б виснувать, що цей процес не належить до його сильних сторін; хоч як до правди, то цей хлоп'яга був напрочуд хитрим і змисним, і «Тартар» недарма доручив йому спецгрупу стеження.

— Завдання, доручене мені, — почав він обережно, — відібрало більше часу, ніж видавалося попервах. Ну, та врешті… словом, контакт було нав'язано. З повідомлень людей, котрі були присутні під час обшуку, виникає: після того, як слідчий звістив про смерть пана Малевича, з його дружиною сталася істерика. Власне, й грубощі оперативників, і ця звістка, піднесена так несподівано, були звичайною психологічною атакою. У так званих «органах правопорядку» її вживають, і досить часто… однак у цім випадку слідчий перебрав міру, й тиск призвів до протилежних наслідків — нервового зриву. Декілька ляпасів діла не поправили, й тоді цивільний, — підкреслюю: саме неідентифікована особа в цивільному, яка, по суті, й керувала операцією, — отож той цивільний загадав прикувать пані Малевич до батареї. Мовляв, щоб не заважала оперативним діям. — МурМур понуро замовк. Тоді докинув: — Як на мене, опергрупа й не збиралась шукать наркотики. Це свідчить і її малочисельність, і те, що з ними не було пошукового пса, й методи обшуку… та й постанови про обшук в них не було теж.

— А чого їм соромитися… — буркнув Лугиня. — Чого тут соромитися… процесуальний кодекс дозволяє обходитися й без неї!..

Мурат перепинив його лаконічним жестом.

— Таким чином, — підсумував він, — таким чином… словом, висновки можуть бути такими: перше, провадячи цю справу, ми неждано стали на препоні якійсь із існуючих… еее… скажемо так — державних фірм… якій саме, поки що не відомо, відомо зате, що вона здатна розчавити «Тартар», як на очах у цілого міста розчавила нашого клієнта. Друге: можна здогадуватися, що зникнення Малевича-молодшого пов'язане з діяльністю цієї фірми. Якимось чином сюди вклинюється і Школа тібетської медицини, організація… ее… я сказав би, швидше комерційного характеру…

– І підприємці давно вже ламають голови: за які це заслуги Крижинському надали в оренду цілий комплекс унікальних будівель! — докинув шеф безпеки.

— Тактак, — потвердив Мурат, — зараз це питання неначебто прояснюється. Не дивно, до речі, й те, що Крижинський для своїх шаманських сеансів отримав ефірний час на телебаченні. Далі. Слідча версія мені бачиться такою: Малевичмолодший, котрий був журналістом, — навіть більш того, так званим «незалежним» журналістом, позаяк газета «Наша думка», котру він очолює, фактично є виданням Руху, — отож Малевич- молодший став на препоні цій… ее… фірмі — й так добре став, що в неї не було іншого виходу, як тільки вдатися до фізичної розправи. Так чи інак, а з дня його зникнення втекло вже два тижні! Що зробив Малевичстарший, ви знаєте: він звернувся до нас через одного з посередників. Щоправда, напочатку у нас із ним вийшло непорозуміння… ну, та це несуттєво. Клієнт виклав нам лиш ті факти, які в нього були, а було їх небагато, й зводилися вони до одного: Малевича-молодшого прибрали за те, що він займався якимсь приватним розслідуванням. Більш докладну інформацію він обіцяв надати після того, як розбере папери свого брата. Домовленість була такою: Євген Малевич переказує на наш рахунок певну суму, а за тиждень, о шостій вечора, біля кав'ярні в середмісті, зустрічається з Оскаром і передає йому фото свого родича, його нотатки, щоденники… словом, інформацію для розшуків… чи для роздумів, як сказати ліпше. І що ж? Клієнт не встигає навіть перейти вулицю — його травмує машина, за кермом котрої сидить професійний убивця. А після того в гру, нав'язану фірмі «Тартар», вступають сили, про які ми нічого певного не знаємо… Ну, та тут, бачу, щось проривається додати і сам Оскар… — Мурат кивнув мені.

— Спочатку щодо організації, котра стоїть за цим убивством, — почав я. — Вона цілком конкретна, і на це не треба закривать очі. А зв'язок із нею найліпше ілюструє особа Альберта Крижинського. Гадаю, мало кому із присутніх тут співробітників фірми «Тартар» відомо, чив займався цей чоловік ще кілька років тому. — Шеф безпеки підняв голову й кинув на мене пильний, вивчаючий погляд. — А займався він дуже цікавою і, скажемо так, нехарактерною для екстрасенса діяльністю. Ну, та будем танцювать од початку!.. — Я взяв листок паперу, який лежав переді мною. — Біографічні дані. Народився тібетський мудрець на Житомирщині, в дуже великій і дуже убогій родині. Що ж… попервах життя юного екстрасенса не було встелено трояндами. Скоріш навпаки: з великими труднощами він скінчив восьмирічку, потім працював у рідному колгоспі, навчався в ремісничому, потім знову працював, слюсарем, і заразом кінчав вечірню школу. Поворотним у його біографії став тисяча дев'ятсот п'ятдесят сьомий рік: він вступив на історичний факультет університету… не знаю, що тут відіграло роль — колгоспне походження, робітнича закваска… а то й що інше! Так чи йнак, а од того дня дорога його йде вгору і тільки вгору, ані на цаль не звертаючи убік. До третього курсу ця людина займає вже крісло секретаря комсомольської організації факультету. Тоді ж — прийом у лави доблесної капе-есес. По закінченні університету — одруження з дочкою директора республіканського Будинку політпросвіти, аспірантура й захист дисертації. Тема її звучить приблизно так: «Партійна організація Черкаської області в боротьбі за підвищення врожаю цукрових буряків». — Хтось засміявся, решта мовчали, й видно було, що їм не до сміху. — Відразу ж після цього — вища партійна школа, затим викладацька робота в університеті. Обирався секретарем різних партбюро. Пильний. Принциповий. Непримиренний. Позбавлений будь-яких моральних принципів. Словом, типовий комуніст… точніш, комуняка, як про таких завжди говорилось в народі. В роки погромів української інтелігенції (друга хвиля арештів, 1972–1980 роки) був призначений заступником декана історичного факультету. Прославився як моральний