– Як то наполовину?
– Так, що забралося з одного місця, а має відбутися в другім.
– Хіба ж се так може бути?
Староста пояснив маршалкові підступ, на який узяв його бурмістр.
– От диво! – аж скрикнув пан маршалок. – Я би по нім ніколи не надіявся.
– Хлопсько-жидівська конспірація, пане маршалку! – мовив напівжартливо староста.
– І пан староста не мають способу розбити сю конспірацію?
– Що ж я зроблю? На бурмістрове зібрання поїхав комісар. Ми думали, що се буде зібрання з самих жидів, і для того я не дав йому ніяких спеціальних інструкцій.
– Але ж через присутність хлопів характер зібрання зміниться. Причина до розв’язання.
– Ні, пане маршалку. Віче заповіджено як публічне. Значить, кождий має право прийти.
– Ну, то ужиє собі там пан Рафалович! Ах, ad vocem!781 Чули, пан староста, які галантні авантюри мав той пан Рафалович сеї ночі?
– Ні, не чув нічого.
– О, цікаві історії!
І пан маршалок розповів з власними прибільшеннями історію про нічний напад Стальського на Рафаловичеве помешкання, розуміється, ставлячи справу так, що уведення Рафаловичем жінки Стальського являлося безсумнівним фактом.
– Бійтеся Бога! – скрикував раз по разу староста під час сього оповідання. – Але відки ж пан маршалок знають се?
– Власне оповів мені один із свідків сеї авантюри. Зрештою по місті скрізь говорять про неї голосно.
В тій хвилі ввійшов возний і подав старості якесь письмо. Сей перебіг його очима і аж підскочив з дива.
– Представте собі, пане маршалку: донесення від поліції! Стальського найшли нині рано вбитого в його помешканні. Його жінка щезла безслідно.
– От і бачите! Се він! Се його рука. Коли не сам, то хтось із його намови.
– Ах! Се показує нам справу в новім світлі! – мовив староста, тручи себе долонею по чолі, мов бажаючи видобути відтам те нове світло.
– Я би радив зараз на вічі, з-посеред хлопів, арештувати сього панича. Се раз назавсіди заріже його в їх очах, зробить
