Отак заприязнилися Поллі та Діґорі, й оскільки літні канікули тільки починалися, а до моря цього року ніхто з дітей не поїхав, то бачилися вони майже щодня. їхні пригоди почалися переважно через те, що літо видалося як ніколи холодним та дощистим. Тому дітям доводилося шукати якихось домашніх розваг - власне, переважно це були такі ніби домашні експедиції. Просто не віриться, скільки надзвичайного можна знайти у великому будинку, озброївшись згарком свічки, а вже у нескінченному шерезі таких будинків - то й поготів. Ще бозна-коли Поллі, до прикладу, виявила, що на маленькому горищі за дверима стоїть великий баняк із водою, а за ним є загадковий темний закамарок, куди можна запросто заповзти, тільки - нишком. Цей закапелок був наче довгий тунель між цегляною стіною та навскісним дахом; крізь шпарини в даху пробивалися промінці світла. Підлоги не було, тож доводилося стрибати по кроквах, зліплених самим лише крихким тиньком, що на нього стань - і неодмінно опинишся в кімнаті поверхом нижче, провалившись туди прямо крізь стелю. Початок цього тунелю - одразу за баняком із водою - слугував Поллі за печеру контрабандистів. Вона постягувала туди шматки старих паків, поламані сидіння від кухонних стільців та інші речі, якими можна було закласти долівку від крокви до крокви, змайструвавши принаймні щось схоже на справжню підлогу. Поллі ховала в тунелі скриньку з різноманітними скарбами, оповідання, яке вона сама написала, і зазвичай пару яблук напровсяк. Дівчинка часто приходила сюди поласувати імбирним пивом: запилюжені пляшки достоту перетворювали тунель на розбійницьке лігво.