Ой, чер­нич­ко ж моя,

Шепотушко моя,

Дай з то­бою пок­ру­чу­ся,

Коли лас­ка твоя!

(Обніма і кру­тить її).

Меронія. Ой, ой! Отиді, са­та­но!

Головохвостий цілує її.

Ой, про­па­ла я! Аки геєна ог­нен­на… Хоч і на Пе­черськ не вер­тай­сь! (Обти­ра гу­би).

Міщанки. Ха-ха-ха! Ну, й не ши­бе­ник оцей па­нич?!

Другі. Як во­гонь! А гар­ний!

Марта (до Сек­ли­ти). Та скажіть-бо, хто це?

Секлита (одво­дить Мар­ту і таємно). Я сьогодні два праз­ника справ­ляю: іме­ни­ни й за­ру­чи­ни! Отой кра­сень, Голох­востий, же­них моєї Галі. Ка­пос­на дівка зло­ви­ла та­ко­го же­ниха, що мій покійний Ли­мар про­ти йо­го як сви­ня про­ти ко­ня.

Марта. Гар­ний­, гар­ний!

Секлита. І ба­га­тий… Тільки, сер­це ку­мо, не кажіть ніко­му, бо, мо­же, ще з то­го сва­тан­ня весілля не бу­де. (Цілуєть­ся і од­хо­дить до гос­тей­).

Марта (кли­че Ус­тю набік). Чи ти знаєш но­ви­ну? Оцей гар­ний па­нич сьогодні за­ру­чив­ся з Га­лею. Тільки ніко­му, ні­ко­му не ка­жи, бо­ро­ни бо­же! Та­кий при­каз! (Одхо­дить між гурт).

Устя. По­бий ме­не свя­тий хрест, як ска­жу!

Меронія (наб­ли­жається). Про що це во­на вам шеп­та­ла?

Устя (ти­хо). Оцей па­нич сьогодні за­ру­чив­ся з Га­лею, ті­ль­ки ніко­му не ка­жи, щоб ніхто не знав, чуєш?

Меронія. Ой, гріх! Та мов­ча­ти­му, мов­ча­ти­му… Заціп мені язик, свя­тий Мов­ча­ло!

Одходять і по­чи­на­ють шеп­тать од­на одній на ву­хо, ті ди­вуються, здви­гу­ють пле­чи­ма.

Степан (по­чув­ши, про що ше­по­чуть). Ніт, так і тут! Ви­де­ржать більше не­си­ла… То­го й ди­вись, що з ку­ла­ка­ми ки­ну­сь, кра­ще піти! (Вго­лос до Сек­ли­ти). Про­щай­те, Сек­ли­то Пи­­ли­ пов­но!

Секлита. Чо­го се ти? Ку­ди?

Степан. Та там ро­бо­та єсть…

Секлита. Та по­сидь ще: за­ку­си, ви­пий!

Степан. Спа­сибі, у вас і без ме­не ба­га­то: ми вже за­лишні бу­дем!

Секлита. Як знаєш… (Одійшла).

Степан (до се­бе). Ну, вже або ви­ве­ду те­бе на чис­ту во­ду, або го­ло­ву про­ва­лю! (Хут­ко ви­хо­дить).