заплутався в сітці, мов великий сом, тож витягали його звідти двома командами. Доводилось починати все спочатку. Газовики вперто не йшли вперед, наші ж віддавали перевагу позиційній боротьбі, і щойно хтось із суперників отримував м'яча, тут-таки валили його з ніг та бігли до судді сперечатись. Суддя наш виявився теж підсліпуватим, м'яча в цих сутінках не бачив узагалі, тож просто вірив на слово. Незабаром Травмований забив ще раз. Сталося це доволі несподівано: хтось із газовиків прийняв його в темряві за свого, обрізався, і забити з двадцяти метрів було для Шури справою честі. Ми повели. Аж тут нарешті газовики активізувались і пішли вперед, полишивши позаду самотнього бригадира, навколо воріт якого печально бекали негодовані вівці. Третій гол Травмований забив під час стрімкої контратаки, він просто повернувся до наших воріт, видер у газовиків м'яча, пройшов із ним крізь усе поле, на швидкості переграв бригадира і не зупиняючись вбіг межи вівці. Але відразу після цього Балалаєшнікови завалили в своїй штрафній відразу трьох газовиків — одного Равзан і двох — Шаміль, і рефері поставив у наші ворота одинадцятиметровий. Газовики забили. Травмований страшно злостився, але міняти Балалаєшнікових не хотів.

Загалом виглядало так, що ми всі йому заважали. До кінця тайму він ще двічі обіграв бригадира, а Семен так само двічі пропустив від газовиків. Футбольні коментатори у подібних випадках говорять: мовляв, публіці має подобатись те, що відбувається на полі. Тут була подібна ситуація — з публіки присутній був лише бухгалтер, і йому все це відверто подобалось. У перерві господарі підігнали тягачі ближче до поля, ввімкнули двигуни й запалили фари. Поле освітилось потужними театральними прожекторами, в темряві горіли очі вівчарок і скельця бухгалтерських окулярів. Травмований зібрав нас довкола себе, присів навпочіпки і поклав перед собою дипломат. Дістав звідти пляшку зі спиртом, пустив по колу. Всі дивились на капітана з повагою.

— Відпрацьовуємо, реб'ята, — все повторював Травмований, — відпрацьовуємо.

Всі прикладались до пляшки й кивали головами на знак згоди. Балалаєшнікови стояли осторонь і говорили один одному щось неприємне, що саме — було не розчути.

Другий тайм особливих змін у малюнок гри не вніс.

Сірьожа Насильник, який вийшов на заміну замість Пітона, намагався заспокоїти Балалаєшнікових, кричав на них, підганяв уперед, закликав їх грати уважніше, грав на їхній позиції і плутався в них під ногами. Закінчилось усе тим, що, намагаючись вибити, він загнав м'яча у свої ворота.

Після чого сам попросився з поля. Замість нього вийшов Карпо З Болгаркою, проте нічого особливо корисного для команди не зробив. Гра котилась до свого логічного завершення, газовики відійшли назад, нічия їх, судячи з усього, цілком влаштовувала, а нашій команді не вистачало сил зламати хід гри на свою користь. Травмований, як міг, рвав оборону супротивника, проте один на мінному полі не воїн, і як він не бився, вшосте обіграти самотужки одинадцятьох озлоблених газовиків йому не вдавалось. Гра вже мала завершитись, проте суддя, підсліпувато мружачись, усе ніяк не міг розгледіти, що там із часом, тож ми переграли добрих п'ять хвилин. Усі вже поглядали в бік автобуса, що темнів віддалік, прикидаючи, чи вдасться звідси вибратись цілими й неушкодженими. Навіть Травмований, здається, змирився. Семен востаннє виніс м'яча на половину супротивника, там його підхопив Андрюха Майкл Джексон і, прокинувши повз двох газовиків, побіг уперед. Він уже майже вискочив сам на сам із бригадиром, проте хтось із газовиків в останню мить перевів м'яч на кутовий. Біля воріт бригадира зібрались обидві команди. Навіть Семен прибіг, скинувши воротарські рукавички. Подавати пішов Травмований. Він підчепив м'яч лівою неробочою, і той якоюсь неймовірною траєкторією вгвинтився в штрафний майданчик газовиків. Потрапив до одного з них, відлетів до іншого, той скинув його назад бригадиру, бригадир відчайдушно пхнув його ногою, м'яч, ніби снаряд, шугнув угору, втрапив мені в голову і влетів у ворота. Я навіть не побачив, як це сталось, оскільки стояв до воріт спиною.

Це була перемога. Знеможені газовики безсило посипались у траву, бригадир витирав піт і сльози, наші підхопили мене на плечі і побігли через усе поле до лави запасних.

Попереду, остерігаючись гніву газовиків, біг суддя. Останнім, задоволено посміхаючись, шкутильгав Травмований.

За нами бігли вівчарки й печально вили в темні небеса, які не просвічувались навіть фарами тягачів.

Радість наповнювала наші серця, радість і почуття справедливості, адже все сталось, як і мало бути, хто