— Федерацією, — виклично пояснив йому бухгалтер.

— Якою федерацією? — подивився на нього Травмований. — Федерацією шаровиків?

— Газовиків, — поправив його бригадир.

Наша команда нещиро, проте дружно засміялась. Коли сміх спав, знову заговорив бригадир.

— Шура, — сказав він Травмованому, — не залупайся, ви справді запізнились.

— І що тепер — ви не станете з нами грати? — Травмований був незворушний.

— Вам має бути зарахована технічна поразка, — менш упевнено повторив бригадир.

— Коротше, — тиснув на нього Травмований, — ви грати будете? Чи боїтесь?

— Ми не боїмось! — різко випалив бригадир. Очевидно, Травмований знав, на що тиснути.

— Так, ми не боїмось! — підтримав його бухгалтер.

— Тоді давайте грати, — сказав на це Травмований.

Бригадир повернувся до своїх. Вони стали кружка і почали про щось тихо перешіптуватись, схилившись один до одного стриженими лобами. Врешті бригадир повернувся до нас.

— Добре, — сказав. — Ми будемо з вами грати. Ми не боїмось. Але ви все одно запізнились!

— Ну то напиши скаргу, — відповів йому на це Травмований. — До федерації.

На тому й порішили.

Газовики загасили вогнища, прибрали казани з бараниною і стали до бою. Судити взявся наш водій. Газовиків було всього дванадцятеро, включно з бухгалтером. Ніби апостолів. Можна було сказати, що їхня лава запасних була фатально короткою, оскільки на цій лаві сидів лише бухгалтер, якого на поле не випускали з огляду на короткозорість. Лишивши бухгалтера в запасі, газовики розсипались полем. Були подібні між собою, і якось розрізнити їх було важко. Бригадир одягнув дамські шкіряні рукавички й став на ворота. Травмований зібрав нас докупи, поставив дипломат собі під ноги.

— Значить, так, — сказав, — усім відпрацьовувати.

Ясно?

— Ясно, Шур, — відповів за всіх Вася Отріцало.

— Ясно, — підтвердили брати Балалаєшнікови.

— Ясно, — додав я.

В наші ворота Травмований поставив Семена Чорного Хуя, довгого й худого. Той підбіг до воріт, підстрибнув і повис на перекладині. Балалаєшнікови мали грати в обороні.

Решта гравців теж зайняли звичні позиції. Мені Травмований сказав грати з ним попереду. Карпо з Болгаркою і Вася Отріцало, котрим не знайшлося місця в основному складі, розчаровано побрели за ворота, де на них чекали решта запасних. Карпо погрозливо розмахував болгаркою, а Вася завалився в теплу траву, підклавши під голову дипломат Травмованого, й безтурботно заснув. Капітани зійшлись у центрі, поруч із ними крутився водій, тримаючи в руках важкого шкіряного м'яча старого зразка, зі шнурівкою.

— Значить, так, Шура, — діловито почав бригадир. — На полі без мордобою. Всі пред'яви після матчу.

— Як скажеш, як скажеш, — не заперечував Травмований.

Сонце вже згасало, по-любому слід було починати.

Ми почали.

Гра відразу не заладилась. Газовики, можливо після баранини, бігали важко і вперед не йшли. У нас натомість чомусь занервували Балалаєшнікови — вони не потрапляли по м'ячу, заважали один одному, сперечались із арбітром.

Вже на п'ятій хвилині Равзан вкотре промазав і тут-таки отримав від Шаміля запотиличника. Суддя зупинив гру й не придумав нічого кращого, як призначити штрафний у наш бік. Хотів навіть вилучити Шаміля за неспортивну поведінку, але за того вступився сам постраждалий, сказав, що це їхні родинні розборки, і порадив рефері триматись від них подалі. Хтось із газовиків пробив, скоріше навмання, м'яч прослизнув густою травою і повз Семена влетів до наших воріт. Газовики тріумфували, від їхніх криків знов озвалися пси й заголосили вівці. Проте тішились вони недовго — вже в наступній атаці Травмований сам пробіг півполя і закотив м'яч у ворота бригадира, котрий стрибнув, але якось невчасно і не зовсім вдало, а насамкінець іще й