обвівши всіх уважним поглядом. І всі напружено чекали, що ж вона скаже.
— В неї золоті очі й тьмяна шкіра, — сказала жінка урочисто. — І раз ми вже дійшли до цих далеких місць, раз ми вже зупинились посеред цих полів, то назовімо її Мокою.
Гарячий вітер здійнявся по цих її словах, зриваючи з голів капелюхи й куйовдячи жінкам довге волосся. Жінки здійняли руки до небес і почали викрикувати щось радісно й безтямно, і чоловіки слідом за ними викидали в чорне жовтневе повітря міцно стиснуті кулаки, дякуючи місцевим духам за прихильність та поблажливість і славлячи щойно народжену принцесу Моку — гаранта їхньої безпеки та транзитності, королеву монголів, володарку срібних перснів ФК Шахтар, золотооку сплячу красуню, котра подарувала їм усім надію та сподівання.
За всім цим ґвалтом і гамором Кароліна взяла мою руку й пов'язала на зап'ястя тонку червону мотузку.
— Це тобі на згадку, — сказала, — про цю ніч.
І штовхнула мене вперед, просто в радісний, бурхливий натовп, який відразу ж закрутив мене й потягнув за собою, крізь ніч, повз мерехкі вогні. Вони всі голосно вітали одне одного, обіймаючись і вистрибуючи вгору, повисаючи на плечах своїх друзів і забігаючи в густі дими, що низько стелились від пізніх багать. Я кинув погляд назад, проте Кароліна вже встигла зникнути. Її ніде не було. І лише вітер розвівав прапори Євросоюзу над наметами, здіймав у небо пил, звільняючи шлях веселим мідноголосим чоловікам, що збирались у коло й співали пісень незрозумілого змісту й нечуваної сили. І діти стрімко пробігали повз дорослих, прослизаючи поміж ногами чоловіків та уникаючи жіночих обіймів з вереском і сміхом, вганялись у морок, збовтували тумани й збивали з небес зірки довгими сухими палицями, і зорі, обсипаючись, мов горіхи, лунко бились об брезентові дахи наметів і потрапляли до багать, вибиваючи з них снопи іскор, залітали до кишень і підставлених капелюхів, бризкаючи світлом та холодним соком. Худоба, зігнана гамором і метушінням, рушала крізь табір, вибираючись у долину, з її тишею та холодною бочковою водою. Ліниві корови оминали жінок, що пов'язували їм на роги стрічки и хустини, тяжко ревли, спускаючись із цих божевільних пагорбів. За ними бігли вівці й кози, і діти їхали верхи на них, як справжні кочівники, як небачена диявольська кіннота, що пробилася сюди крізь дощі й посуху і тепер підбиралась до найродючіших долин та угідь. Жінки в халатах та дощовиках танцювали довкола багать, впадаючи в безтямність, рухаючись завчено й легко, відчуваючи одна одну в цих рухах і повторюючи своїм танцем рухи птахів і тварин, яких їм доводилось бачити.
Я вже змучився від цього всього, тож, пробившись крізь чергову дитячу ватагу, рушив до намету. Зайшов, переступивши поріг. Телевізор так само висвітлював нічне повітря м'яким невагомим сяйвом. Кароліна лежала на спальнику, пристрасно цілуючись із м'язистою білявкою в помаранчевому комбінезоні. Білявка встигла стягнути з Кароліни светра й цілувала її темні важкі груди, а Кароліна куйовдила її коротко стрижене світле волосся, розстібаючи ґудзики на комбінезоні. Я зробив вигляд, що дивлюсь телевізор.
Проте Кароліна відразу помітила мене і почала цілуватися ще більш пристрасно. Я спробував непомітно вийти.
— Германе, — крикнула Кароліна сміючись. — Ти куди?
— Нічого-нічого, — відповів я. — Продовжуйте.
— Не бійся, — далі сміялась Кароліна. — Йди сюди.
— Не хочу вам заважати.
Білявка підвела голову й теж подивилась на мене.
— А ти нам не заважаєш, — сказала вона.
— Ти нам допомагаєш, — додала Кароліна й знову засміялась. — Добре, лягай спати.
Вони лежали обійнявшись і з інтересом спостерігали, що я робитиму далі. Я подумав, що невірно було б кудись іти. Зрештою, подумав, кожен святкує як уміє. Знайшов свій спальник, заліз усередину і, відвернувшись до стіни, злісно заснув. Коли засинав, вони все ще цілувались.
