Якуб Вендрович і полковник радянських військ МВС, якого випадково занесло у цю Богом забуту місцину, вертаючись з візиту в одному з НДР-івських гарнізонів, уже добру годину сидів за столом у Войславіцькій корчмі. Вони сиділи за столом, на якому стояли пляшки. Пляшки були з-під вина, пива і просто спирту. Двоє згаданих мали парі. Поєдинок заключався в тому, хто вип'є більше.

Два секунданти Якуба і два секунданти росіянина вже лежали під столом спацифіковані і непритомні. На війні, як на війні. Натовп роззяв, який складався з колег Якуба і підопічних полковника, робили ставки. Десь опівночі полковник перервав спустошення невідомо якої за рахунком склянки.

- Слухай, ти, ляше, - сказав. - А ти пив коли-небудь на сходах?

- А то як? - поцікавився Якуб.

- На кожній сходинці ставимо стопку і перевіряємо, хто вище дійде.

- А шо, хай так і буде, - погодився Якуб. - Так і закінчимо змагання.

Друзям не треба було двічі повторювати. Приміщення звільнили миттєво, і учасники поєдинку, і глядачі перелізли через невеликий паркан і попрямували (якщо їхнє пересування так можна назвати) до старої церковної дзвінниці. Її

перший поверх використовували замість автобусної станції, частина, де знаходилися сходи, які вели нагору, була зачинена. Зламати замок вдалося за лічені секунди. Приготували вкрадені з корчми стопки, а спеціально створена міжнародна комісія наповнила їх горілкою.

- Якщо попадаємо або з нами станеться ще якесь нещастя, то пам'ятайте, щоб не хоронили цього більшовика поряд зі мною, - наказав Якуб своїм новим секундантам.

- Поїхали!

Сходи були високі, а наші учасники вже випили по кілька літрів. Полковник після початку другого підйому ліг і захрапів. Якуб був вже настільки п'яний, що навіть цього не помітив. Він повз все вище і вище. Нарешті зупинився на самому верху, там, де колись висів церковний дзвін, який тепер був захоронений на старому австрійському цвинтарі. Випив свою останню стопку і виглянув через вузьке вікно.

Околиця спала невинним глибоким сном. Якуб почекав ще хвилину на росіянина, але той явно не поспішав, і він направився вниз, випиваючи дорогою стопки конкурента. Коли він добрався до рівня землі, то міг вже лише повзти на всіх своїх чотирьох. Його секундантів вже не було. Десь поряд хтось безрезультатно намагався повернути до життя полковника. Якуб завив вовком на повний місяць і поповз на четвереньках до своєї хати на Старому Майдані, рівно вісім кілометрів звідси.

Його навігатором був власний інстинкт і він, немов поштовий голуб, тягнувся додому, до своєї маленької підпільної самогонної фабрики. Тіло йшло слухняно, в той час як розум намагався вирішувати скаладні заплутані проблеми акцизи і державної монополії на спиртні напої.

Через два кілометра дідок вирішив зупинитися і відпочити на високому пагорбі. Від льодяного вітру його свідомість на мить протверезіла. Якуб дійшов висновку, що його обліпили злі і маленькі цуценята. Цуцики були білі і щось співали. Він впав на землю і прокрутився декілька разів, намагаючись їх з себе скинути. Не вийшло. Вони міцно вчепилися. Попри невдачу, Якуб направив погляд на зірки, намагаючись знайти серед них шлях додому. І якраз в той момент, коли він от-от майже очуняв, його навігаційний інстинкт повністю згас.

І раптом, одна із зірок почала падати. Під час польоту вона ставала все більша і більша, аж поки не впала в районі Старого Майдану. Якуб виплюнув залишки сивухи, похитуючись, встав на ноги і рушив в її бік. Як виявилося, зірка впала досить близько. Вона лежала в невеликій заглибині між пагорбами і виблискувала в місячному сяйві. Якуб підійшов ближче і впевнився, що зірка була не п'ятикутна, а кругла. Обережно підійшов до неї і вона виявилася ще ближче, ніж він собі уявляв, так що стукнувся об неї головою. Присів. Дістав із кишені складений ніж і почав делікатно шкребти. Йому здалося, що вона була із срібла. «Хм, значить зірки дуже тверді», - подумав він, адже як інакше, якщо навіть Якубу не вдалося її подряпати.

А потім з одного боку круглої зірки відкрилися двері і звідти вийшли зоряні чоловічки. Такого Якуб не міг передбачити. Розглядали один одного декілька хвилин. Чоловічки були маленькі, зелененькі і мали по три ноги. Якуб зняв із себе декілька білих цуциків і натравив їх на прибульців, але щенята відмовилися виконувати його команду. Потім він впав, але не на землю, а повис у повітрі. І заснув.

Шість прибульців нахилилися над тілом непритомного землянина. Командир під'єднав загадкову діагностичну апаратуру.

- Брате-командире, - промовив один з офіцерів. - Я не впевнений, що цей об'єкт підходить для нашого експерименту.

- Так, підтверджую, що об'єкт знаходиться в стані далекому від свідомості, проте, брате, це ще ні про що не говорить. Як ви знаєте з даних, зібраних нашими етнографічними місіями, ці аборигени раз в місяць гучно відзначають місцеве свято, як вони його називають, - зарплата. Тоді, як правило, більшість представників чоловічої статі п'ють у великих кількостях специфічну рідину, яка викликає в них гострі порушення життєвих функцій.

- Капітане, але ж це небезпечно для їхніх організмів?!

- Так. Трапляються і смертельні випадки. Наші етнографи стверджують, що таким чином ці істоти пробують налагодити контакт із вищими силами. їх надія на повний контакт настільки сильна, що вони жертовно готові прийняти на себе весь ризик. А зараз спробуємо провести сканування запасів його пам'яті.

І спеціальний п'ятикутний зонд заглибився в мозок Якуба.

- Результати тесту? - запитав головний із зелених чоловічків.

- Так, брате командире. Ось вони, - і технік підніс йому декілька листків золотої фольги. Командир вчитався в їх зміст.

- Дванадцять проміле спирту в крові! - підсумував. - Неймовірно! Це в три рази більше, ніж поставлений рекорд, записаний етнографічною групою у віддалених районах Росії!

- Навіть більше, відбулася часткова денатурація білка.

- А він виживе?

- В його свідомості знайшли сліди таких же станів в минулому. Ймовірно, що так. Крім того, маємо також цікаві результати його рівня інтелекту.

-1 які?

- Можливості розуму - сто сімдесят при нормі сто сорок. Пам'ять - сто двадцять один при нормі вісімдесят. Вміння спів-ставляти факти - сто двадцять при нормі вісімдесят.

- Прийнято. Звітуй далі.

- Агресивність - двісті, при нормі п'ятдесят. Ставлення до контактів з прибульцями - нуль. Ніколи про нас не чув.

- Дурниці. Про нас же всі чули, здається.

- Значить, не кожен, якщо він - ні. То що будемо робити?

- Закладемо йому в мозок імплант. З однієї сторони, це буде його трохи призупиняти в процесі нищення свого організму, а з іншої - будемо завжди мати свіжу інформацію про те, що він робить і де знаходиться.

- Добре. Модель .1-23?

- Думаю, що так.

Якуб почувався досить дивно. Як правило, коли пив, йому ніколи не шуміло у вухах. А сьогодні чув якісь вібрації. Сидів у корчмі у Войславіцах. Навпроти нього за столом сидів радянський генерал, яких прагнув виграти поєдинок з Якубом заради відновлення честі девізи. Полковник сидів на кріслі, на місці для секундантів. Не пив. Лікарі заборонили йому впродовж півроку брати до уст алкоголь.

Якуб перервав на хвилю пиття горілки, щоб на зміну попити пиво. Жужання у вухах зростало. А потім несподівано з одного з вух пішов дим. Це помітив лише генерал.

- Це напевно біла гарячка наступає, - вимовив.

Якуб здивувався. В нього ще ніколи не було білої гарячки після чотирьох пляшок. Завжди було потрібно,