шкарпеток і потом загнаних коней, що несила було витерпіти.

- Хм... дуже приємно. Так, викликали. А чи не могли б Ви нам допомогти?

- А шо вам треба?

Дівчина показала на постать привида-джина.

- Ось це?! - в голосі Вендровича були помітні нотки розчарування і зверхності. - І ви тут, усі разом, не можете його знищити?!

- Якби Ви погодилися нам допомогти... - несміливо втрутився господар.

- Ти тут шеф?

- Не зовсім, я тут живу.

- Півлітри буде?

- Знайдемо!

Якуб підійшов до джина і копнув його ще раз так, що аж калоша задимілась.

- Одного разу мій друзяка з-під Львова попросив допомогти прихлопнути такого, - почав розповідати Якуб і дістав із кишені пляшку з залишками спирту. - Воно поселилося в півниці, де він самогонку гнав. Звісно, що я приїхав, не міг же я другу відмовити. Чи хтось має запальничку? Дякую. Вот. Заходимо ми в ту півницю, а там із-за самогонного апарата вилазить от-таке- езне-е потворище. Ну, прямо, як два брати-близ-нюки, - і полив ту істоту спиртом. - Воно там лазило і лазило, людей лякало, від важливої роботи відволікало, розумієте. А я його зловив і запальничкою підпалив. Ось так.

І Якуб підніс запальничку до демона. Полум'я зайнялось миттєво. Будинком прокотилася хвиля жалюгідного виття, і через хвилину на підлозі залишилася тільки купка попелу. Килим, який обліпив вікна і двері впав на землю і почорнів. Не встиг Павел отямитися від побаченого і пережитого, як команда екзорцистів-професіоналів враз зібрала свої речі і дала драла. Двері внизу голосно гупнули.

- Халтурщики! - викрикнув їм вслід Якуб. - Холера ясная, вот темнота! Навіть не знають, що ектоплазма горить. Так, де мої півлітри?

Павел автоматично підійшов до бару, взяв літрову пляшку шотландського віскі і протягнув дідку- герою.

- Що, погано дистильована? - зробив той зауваження після оглядин вмісту.

- Скільки з мене? - підприємець дістав із кишені гаманець.

- Сорок рублів золотом. Кінна служба за царя була не з дешевих...

Скорлінському така відповідь видалася не в тему, але він стримався від коментарів.

- А що сталося з тим духом у Вашого друга?

- А що з ним могло статись? Згорів. От тільки від нього загорілася і цистерна з 85-процентним самогоном і халупа теж вся в повітря знялась.

- А ти, того... Якщо тобі буде ще потрібна допомога екзор-циста, - Якуб підморгнув дівчині-привиду, яка саме виглянула з-за рогу і придивлялася до нього, не приховуючи явного виразу огиди, - то запрошуй краще справжнього спеціаліста. А то зараз і справді багато тих шахраїв розвелося...

Раптове гупання у двері вирвало Якуба Вен-дровича з обіймів сну. Він ліниво розплющив одне око й глянув у темряві на стрілки будильника. Якуб ніколи не звертав уваги на те,

о котрій годині він прокидається. Але все ж таки годинник - це подарунок сина з Варшави.

- Мала стрілка на четвірці, а більша - на дванадцяти, - пробурмотів екзорцист. - Отже, сорок хвилин після півночі. І кого в такий час принесло?

Стукіт в двері не припинявся.

- Мабуть, «легаві» розгавкались, - процідив крізь зуби дідок.

Виповз нехотя з-під пухової перини, пригладив волосся куском шкірки від сала і стряхнув залишки соломи з фуфайки.

- Чого? - запитав.

- Міліція! - впізнав голос Бірського. - Відкривай! Іменем закону!..

- А шобтобі! - прогугнявив під ніс.

Нащупав за ліжком солідний дерев'яний важіль, який потягнув за собою. Включив радіо, поставив його на максимальний звук і почалапав до дверей.

- А ордер маєте? - перепитав крізь шпарину у дверях.

- Сам прокурор підписав! - з гордістю промовив Бірський. - Відкривай вже, а то двері вивалимо!

- Нажми на ручку і двері самі відкриються, імбіцил, -сказав Якуб і налив собі склянку сироватки з бідона, що стояв під вікном. Щось його мучила спрага. Тим часом міліціонери сфорсували, завдяки відсутності замка, двері. їх було восьмеро.

- Ретельний обшук! - закомандував Бірський.

- Ордер! - сказав Якуб, протягуючи руку.

Дільничний передав йому папір. Одночасно з тим хтось

запалив світло. Якуб вдивлявся в рівні рядки літер, але ніяк йому не вдавалося скласти їх у слова.

- Тримаєш догори ногами, - ввічливо проінформував капітан.

- Сам читай, якщо такий розумний, - знервований екзор-цист віддав йому папірець.

- Ви звинувачуєтесь в нелегальному виробництві самогону, - пояснив Бірський. - В нас є ордер на обшук і арешт... в залежності від результатів.

Радіо кричало на весь голос, а сім представників порядку перевертали весь дім догори дригом. За якихось десять хвилин один із них підійшов до коменданта.

- Ні краплини...

- Як це?! Жодної краплі?! - здивувався Бірський. - Якуб, ти чого? Ти що до клубу тверезників записався, чи що?!

- Саме так, - пояснив із почуттям гордості самогонщик. -А що, не можна?

- Ну, має ж бути тут хоч декілька пляшок, - дільничний звернувся до підданих. - В доносі чітко зазначено, що вчора Якуб Вендрович пропустив через дистилятор п'ять столітрових бочок браги.

Якуб занотував в своєму надійному органайзері під черепною коробкою, що хтось знову написав на нього донос, до того ж із помилками. Бірський стояв і вслухався.

- Цить! - закомандував.

Поліцейські перестали простукувати стіни і розбирати піч.

- Виключіть хтось це прокляте радіо!

Радіо виключили. В нічній тиші всі почули дивне булькання.

- Що це? - Бірський строго запитав Якуба.

Вендрович лише звів плечима.

- Звук іде з-під підлоги! - сказав Ровіцький, приклавши вухо до глиняної підлоги. - Якубовський, збігай до УАЗика за ломом і киркою...

- А чи не здається Вам, що Ви перебільшуєте? - не на жарт захвилювався Якуб.

- Та помовч уже, дідуля. Якщо треба буде, то ми твою хатину по дощинці розберемо.

- А ручки ваші не попухнуть?

Якубовський повернувся з чотирма кирками в руках. Вмить в підлозі провиднілася непогана діра. Звуки булькотін-ня стихли.

- Там дошки, - прозвітував з тієї діри голос Ровіцького, -схоже на вхід до підвалу.

- Розвалити!

Розвалили.

- Під дошками знайшли цистерну викладену плиткою, -доповів аспірант.

- Об'єм на літрів триста, не менше. Чути спиртом, хоч і суха. Все, що там було, витекло в ту дірку на дні.

Якуб вийшов на ґанок. Глибоко вдихнув прохолодне свіже нічне повітря. Краєм вуха підловив, як всередині дому кричить роздратований Бірський.

- Розвалити ту бетонну підлогу, хай йому... і копайте вслід за каналом! Закладаюся, що там у підлозі в нього ще одна цистерна. Ось бачите, тут видно навіть пробку, а шнурок веде прямо до важеля за ліжком. От