Впрягла в гринджолята павичку, Сховала під кибалку мичку, Щоб не світилася коса; Взяла спідницю і шнурівку, І хліба з сіллю на тарілку, К Еолу мчалась, як оса. 5 «Здоров, Еоле, пане-свату! Ой, як ся маєш, як живеш? — Сказала, як ввійшла у хату, Юнона. — Чи гостей ти ждеш?..» Поставила тарілку з хлібом Перед старим Еолом-дідом, Сама же сіла на ослін. «Будь ласкав, сватоньку-старику! Ізбий Енея з пантелику, Тепер пливе на морі він. 6 Ти знаєш, він який суціга, Паливода і горлоріз; По світу як іще побіга, Чиїхсь багацько виллє сліз. Пошли на його лихо злеє, Щоб люди всі, що при Енеї, Послизли і щоб він і сам… За сеє ж дівку чорнобриву, Смачную, гарну, уродливу Тобі я, далебі, що дам». 7 «Гай, гай! ой, дей же його кату! Еол насупившись сказав. — Я все б зробив за сюю плату, Та вітри всі порозпускав: Борей недуж лежить з похмілля, А Нот поїхав на весілля, Зефір же, давній негодяй, З дівчатами заженихався, А Евр в поденщики нанявся, — Як хочеш, так і помишляй! 8 Та вже для тебе обіщаюсь Енеєві я ляпас дать; Я хутко, миттю постараюсь В трістя його к чортам загнать. Прощай же! швидче убирайся, Обіцянки не забувайся, Бо послі, чуєш, нічичирк! Як збрешеш, то хоча надсядься, На ласку послі не понадься, Тогді від мене возьмеш чвирк». 9 Еол, оставшись на господі, Зібрав всіх вітрів до двора, Велів поганій буть погоді… Якраз на морі і гора! Все море зараз спузирило, Водою мов в ключі забило, Еней тут крикнув, як на пуп; Заплакався і заридався, Пошарпався, увесь подрався, На тім’ї начесав аж струп. 10 Прокляті вири роздулися, А море з лиха аж реве; Слізьми троянці облилися, Енея за живіт бере; Всі човники їх розчухрало, Багацько війська тут пропало; Тогді набрались всі сто лих! Еней кричить, що «я Нептуну Півкопи грошей в руку суну, Аби на морі штурм утих». 11 Нептун іздавна був дряпічка, Почув Енеїв голосок; Шатнувся зараз із запічка, Півкопи для його кусок!.. І миттю осідлавши рака, Схвативсь на його, мов бурлака, І вирнув з моря, як карась. Загомонів на вітрів грізно: «Чого ви гудете так різно? До моря, знаєте, вам зась!» 12 От тут-то вітри схаменулись І ну всі драла до нори; До л я с а мов ляхи шатнулись, Або од їжака тхори. Нептун же зараз взяв мітелку І вимів море, як світелку, То сонце глянуло на світ. Еней тогді як народився, Разів із п’ять перехрестився; Звелів готовити обід. 13 Поклали шальовки соснові, Кругом наставили мисок; І страву всякую, без мови, В голодний пхали все куток.
