Гуляли часто до півночі В ніска, в пари, у лави, в жгут, У памфиля, в візка і в кепа, Кому ж із них була дотепа, То в гроші грали всім листів. Тут всі по волі забавлялись, Пили, іграли, женихались. Ніхто без діла не сидів. 10 Еней один не веселився, Йому немиле все було; Йому Плутон та батько снився, І пекло в голову ввійшло. Оставивши своїх гуляти, Пішов скрізь по полям шукати, Щоб хто дорогу показав: Куди до пекла мандровати, Щоб розізнати, розпитати, Бо в пекло стежки він не знав. 11 Ішов, ішов, аж з русих кудрів В три ряди капав піт на ніс, Як ось забачив щось і уздрів, Густий пройшовши дуже ліс. На ніжці курячій стояла То хатка дуже обветшала, І вся вертілася кругом; Він, до тії прийшовши хати, Хазяїна став викликати, Прищурившися під вікном. 12 Еней стояв і дожидався, Щоб вийшов з хати хто-небудь, У двері стукав, добувався, Хотів був хатку з ніжки спхнуть. Як вийшла бабище старая, Крива, горбатая, сухая, Запліснявіла вся в шрамах; Сіда, ряба, беззуба, коса, Розхристана, простоволоса, І як в намисті, вся в жовнах. 13 Еней, таку уздрівши цяцю, Не знав із ляку де стояв; І думав, що свою всю працю Навіки тута потеряв. Як ось до його підступила Яга ся і заговорила, Роззявивши свої уста: «Гай, гай же, слихом послихати, Анхизенка у віч видати, А як забрів ти в сі міста? 14 Давно тебе я дожидаю І думала, що вже пропав; Я все дивлюсь та визираю, Аж ось коли ти причвалав. Мені вже розказали з неба, Чого тобі пильненько треба, — Отець твій був у мене тут». Еней сьому подивовався І баби сучої спитався: Як відьму злую сю зовуть. 15 «Я Кумськая зовусь Сивилла, Ясного Феба попадя, При його храмі посіділа, Давно живу на світі я! При Шведчині я дівовала, А татарва як набігала, То вже я замужем була; І першу сарану зазнаю; Коли ж був трус, як ізгадаю, То вся здригнусь, мовби мала. 16 На світі всячину я знаю, Хоть нікуди і не хожу, І людям в нужді помагаю, І їм на звіздах ворожу: Кому чи трясцю одігнати, Од заушниць чи пошептати, Або і волос ізігнать; Шепчу — уроки проганяю, Переполохи виливаю, Гадюк умію замовлять. 17 Тепер ходімо лиш в каплицю, Там Фебові ти поклонись І обіщай йому телицю, А послі гарно помолись. Не пожалій лиш золотого Для Феба світлого, ясного, Та і мені що перекинь; То ми тобі таки щось скажем, А може, в пекло шлях покажем, Іди, утрись і більш не слинь». 18 Прийшли в каплицю перед Феба, Еней поклони бити став,
