Проте, (хоч атоми скачуть наосліп і безсистемно, та оскільки в кожній шпаринці їх мільярди мільярдів, тьма-тьмуща, то, до речі, з цих стрибків і підскоків складаються, між іншим, внаслідок чистої випадковості, вагомі конфігурації…
Чи знаєш ти, йолопе, що таке конфігурація?
— Прошу мене не ображати! — обурився той. — Адже я не якийсь простий і неотесаний розбійник, а дипломований, освічений і тому дуже знервований.
— Гаразд Отже, з отих атомних стрибків утворюються важкі, себто значущі конфігурації. Це те саме, коли б ти, наприклад, наосліп стріляв у стіну, а попадання склали б якусь літеру. Те, що у великому світі трапляється рідко і є малоймовірним, для атомного середовища — річ звичайна і повсюдна, і все це — завдяки більйонам буцань у кожну стотисячну частку секунди. Але от у чому проблема: у кожній пучці повітря з атомних циків і бриків справді складаються важливі істини і глибокі сентенції, але водночас виникають абсолютно безглузді скоки в боки, і саме їх у тисячі разів більше. Хоча вже й раніше було відомо, що оце зараз перед твоїм носом-пилкою у кожному міліграмі повітря за частку секунди виникають фрагменти поем, що будуть написані аж через мільйон років, і ще різних чудесних правд, і розв’язань усіляких загадок Буття та його таємниць, лише не було способу, щоб виділити всю цю інформацію, тим більше, що атоми, тільки-но зіткнувшися лобами і склавшись у якийсь зміст, одразу ж розлітаються, а разом з ними пропадає і зміст, може, назавжди. Отож, уся суть в тому, щоб збудувати селектор, який вибиратиме з цієї біганини атомів лише те, що має якийсь смисл. Оце і вся ідея Демона Другого Порядку. Ну як, зрозумів ти хоч щось, великий Морданю? Ідеться, як бачиш, про те, щоб навчити Демона екстрагувати з атомних танців лише правдиву інформацію, себто математичні теореми й журнали мод, узори й історичні хроніки, рецепти іонного торта й способи церування, і прання азбестових панцерів, і вірші, й наукові поради, і альманахи, й календарі, і таємні відомості про те, що колись сталося, і все те, про що газети писали й пишуть у всьому Космосі, й телефонні книжки, ще не надруковані…
— Досить! Досить! — зарепетував Мордань. — Припини нарешті! І що з того, що атоми так складаються, коли одразу ж розлітаються? Я взагалі не вірю, щоб можна було відділити безцінні істини від усяких вибриків і підскоків часток повітря, які не мають жодного сенсу й нікому не потрібні!
— А ти й справді не такий дурний, як мені здавалося, — сказав Трурль. — Уся складність полягає в тому, щоб запустити селекцію в дію. Я взагалі не збираюся переконувати тебе теоретично в її можливості, а згідно з обіцянкою зараз же на твоїх очах збудую Демона Другого Порядку, щоб ти сам пересвідчився в чудесній досконалості цього Всеінформатора! Ти мусиш тільки принести мені якусь коробку, вона може бути невелика, але щоб щільно закривалася. Шпилькою проткнемо у ній маленьку дірочку й посадимо над цим отвором Демона. Він, сидячи верхи, випускатиме з коробки тільки важливу інформацію й нічого більше.
Отож, як тільки котрась групка атомів укладеться таким чином, що набуде якогось значення, Демон зараз же схопить її за шкірку і швиденько запише це значення спеціальним діамантовим писальцем на смужці паперу, якого треба заготувати для нього величезну кількість, бо він працюватиме вдень і вночі — допоки існуватиме Всесвіт… До того ж із швидкістю сто мільярдів операцій за секунду, та це ти й сам побачиш, бо тільки так діє Демон Другого Порядку.
З цими словами подався Трурль на корабель, аби зробити Демона, а Мордань розпитує тим часом Кляпавція: — А який Демон Першого Порядку?
— Ну, він не такий цікавий, це звичайний термодинамічний демон, який тільки те й уміє, що випускати крізь дірочку швидкі атоми, а повільних — ні, й таким чином виникає термодинамічний perpetuum mobile. Принаймні до інформації це не має ніякого стосунку, тож приготуй краще посудину з діркою, бо Трурль зараз повернеться!
Пішов дипломований розбійник до другого підвалу, погрюкав там бляхою, кленучи все н$ світі, понарозкопував різного залізяччя, порився в ньому — і витягнув з-під бляхи порожню стару залізну бочку, зробив у ній маленьку дірочку й повернувся, а тут саме підійшов і Трурль з Демоном у руці.
Бочка була повна такого затхлого повітря, що аж дух забивало, але Демонові це байдуже; посадив Трурль крихітку верхи над отвором у бочці, заклав угорі великий барабан з паперовою стрічкою, підвів її під діамантове писальце, котре вже аж тремтіло з нетерплячки, — і почалося вистукування — стук-стук, стук- стук, як на якомусь телеграфі, але у мільйони разів швидше. Тільки тремтіло й вібрувало маленьке перо з діамантиком на кінчику, а стрічка з інформацією почала повільно спливати на страшенно брудну й засмічену підлогу підвалу.
Сів біля бочки розбійник Мордань, підніс до ста очей паперову стрічку та й читає, що там, наче інформаційне ситечко, виловлює Демон з одвічного атомного підскакування. І так його відразу ж поглинули ті важливі інформації, що він і не помітив, як обидва конструктори чимскоріше вибралися з підвалу, взяли свій корабель за стерна, шарпнули раз, і другий, і третій, аж поки видобули його з тієї ями, в яку штовхнув їх розбійник, вскочили досередини й помчали вперед так швидко, як лише могли, бо знали, що хоча їхній Демон і діє, проте й розуміли водночас, що результати цієї дії обдарують Морданя багатством навіть більшим, ніж він сподівався. А той якраз сидів, спершися на бочку, і під попискування діамантового писальця, яким Демон записував на паперовій смужці все, про що дізнавався з атомних підскоків, читав про те, як звиваються алебардські стоноги, і що донька короля Петриція з Лабаудії звалася Гарбундою, і що саме їв на другий сніданок король блідавців Фрідріх II, перше ніж оголосив війну гвендолінам, і скільки електронних оболонок мав би атом термолоній, коли б такий елемент міг існувати, і які виміри заднього отвору в малої пташки, званої куркуцелем, що її малюють на своїх розамфорах Марлайові Вебедді, а також про три поліароматичні смаки океанічного мулу на Презорії Водотії, і про квітку Лубудук, котра, зворушена світанком, навідліг валить з ніг старомальфандських мисливців, і як вивести формулу косинуса кута основи багатогранника, званого ікосаедром, і хто був ювеліром Фафуція, різника-лівші Бувантів, і скільки філателістичних журналів буде виходити у сімдесятитисячному році на Морконавтії, і де знаходиться трупик Червоноп’ятої Кібриції, яку сп’яну пробив гвіздком якийсь Малькондер, і в чому полягає різниця між Матягом і Натягом, а також xtq має найменшу в Космосі поздовжню полольницю, і чому круглозаді блохи не хочуть їсти моху, і в чому полягає гра, звана Балансир ззаду стягуваний, і скільки зерняток Левохвосту було в тій купці, що її скинув ногою Абруквіян Полистний, коли послизнувся на восьмому кілометрі Альбацерського шосе у Долині Сивих Подухів — і потрохи почали його брати чорти, бо вже починав розуміти, що всі ці цілком правдиві й дуже змістовні інформації йому зовсім ні до чого, бо вони перетворювалися на горох з капустою, від чого розколювалася голова й тремтіли ноги. А Демон Другого Порядку працював із швидкістю триста мільйонів інформації за секунду, і паперова стрічка, скручуючись уже цілими милями, поволі покривала сувоями дипломованого розбійника, обплутуючи його наче білою павутиною, а діамантове писальце тремтіло як несамовите, і здавалося розбійникові, що він от-от уже дізнається про речі нечувані, які розкриють йому очі на Сутність Буття, тож він учитувався в усе, що вилітало з-під діамантового пера, а то були маячні пісні Квайдоносів і розміри нічних пантофель з помпонами на Гондванському континенті, і яке завтовшки волосся росте на мідному чолі цеберного пацьорочника і яке завширшки тім’ячко у випасних мовлят, і літанії гармецьких заклиначів для пробудження превелебного Ненажери Гросипілка, і увердюри дюкінські, і шість способів приготування манного супчику, і отрута, добра для дядини, і способи нудного звабляння, і прізвища мешканців Баловірнії Цимської, які починаються з літери «М», і описи смаку запліснявілого пива.
Аж йому в очах зарябіло і закричав він щосили, бо не міг більше витримати, але інформація вже сповила й обмотала його тристатисячними паперовими милями так, що він не міг ані поворухнутись і був змушений читати далі про те, який початок другої «Книги Джунглів» написав би Редьярд Кішіінг, якби у нього тоді болів живіт, і про що думає засмучений кит, що не має пари, і як залицяються трупні мушки, і як залатати стару торбину, і що таке «стрібло», і чому кажуть «швець» і «кравець», а не «шевець» і «кравць», а також, скільки за один раз можна набити синців. А потім стрічка принесла цілу серію відмінностей між трелями і морелями: що перші — лисі, а другі мають волосинки, а далі — які є рими до слова «капустка», і якими словами образив папа Ульм з Пендери антипапу Мульма, і хто має гребінцеву гармонійку. Тоді вже справді доведений до розпачу розбійник пробував видобутися з паперової пастки, але швидко ослаб; відпихав стрічку, шматував її й відкидав, але мав він надто багато очей, щоб хоч перед якісь із них не втрапила нова інформація, тож він мимоволі довідався, що входить до компетенції домового сторожа в Індокитаї і чому Надойдери з Флуторсії завжди скаржаться, що вони ходять напідпитку.
На цьому він закрив очі й знерухомів, привалений інформаційною лавиною, а Демон і далі обкручував і сповивав його паперовими бинтами, страшно караючи дипломованого розбійника Морданя за його
